— Бачив. При всій повазі, питаю ще раз — що це?
Альбрехт зітхнув.
— Дісмасе, ми ж не будемо учиняти сцену? Чи будемо? Випийте вина.
Він налив зі срібного глечика.
— Він зроблений за прообразом того, що на фресці Джотто. Ви, можливо, бачили її.
— Ні.
— Таке обличчя, Дісмасе! Човен зроблений дуже якісно.
— Вибачте, але я дуже здивувався, коли отець Неблер повідомив мені, що я придбав його для вашої милості. У Базелі.
— Ах, ось чому такий вираз. Ну, ви ж наш офіційний майстер реліквій. Чому б вам було не знайти його для мене? Пишайтеся, Дісмасе! Це робить вам честь.
Дісмас мовчки витріщався.
— Якщо ви переймаєтеся вашою комісією — не варто. Я вам добре заплачу. Як завжди, — сказав Альбрехт.
— При всій повазі, винагорода тут ні до чого, ваша милосте. Ні за яких обставин я не візьму компенсацію за це…
— Дісмасе, якщо воно заставляє людей бути благочестивими, не має значення, чим воно є…
— Підробка?
— Витвір майстра.
— Ваша милосте, в якості вашого офіційного майстра реліквій, я прагну…
— Так, так. Мені добре знайома ваша хвалена чесність. Чому? Тому що ви заявляєте про неї при кожній нагоді. Я повинен вислухати ще раз?
Дісмас стиснув кулаки під столом у німій люті. Яке свавілля! Ще й вичитує.
Альбрехт продовжив нарікання, але на іншу тему.
— Цей сезон був найскладнішим для мене, Дісмасе. Найважчим. Маю зауважити, що твій «дядечко Фрідріх» нічого не зробив, щоб допомогти. І я скажу, це мене образило. Дуже образило.
Звісно, йдеться про Лютера. Дісмас був далеко від Імперії, але і у Венеції, і у Генуї, і у Неаполі до нього доходили новини з півночі. Дюрер був правий — Фрідріха не довго тішив протест Лютера. Вся Європа тільки й говорила, що про його майстра богослов'я.
Альбрехт починав заводитися.
— Цей буйний монах мав зухвальство прислати мені свої бридкі тези. Тези! В цій назві забагато честі як для верзіння п'яного монаха. Він додав підлабузницького листа із звертанням до мене «ваша уславлена високосте». А себе він назвав «fex hominum» — лайном серед людей! Так воно і є. А тоді насмілився вичитувати мене — мене, з моїми трьома архієпископствами! — через церковну доктрину про індульгенції. Дикун! Домініканці надрукували листівки на захист свого брата Тецеля і його справедливих діянь. А що зробили студенти у Віттенберзі? Студенти вашого «дядечка Фрідріха»? Вони їх спалили! Вісімсот листівок! А що зробив ваш «дядечко», щоб покарати цю надзвичайну нахабність? Нічого.
Альбрехт остаточно розлютився.
— Коли ж його святість наказав Фрідріху видати цього Лютера домініканцям для допиту, що він зробив? Знову нічого! Відмовив. Відмовив святішому Папі Римському!
Альбрехт перехрестився.
— Тоді його святість зажадав від Фрідріха вигнати Лютера з Саксонії, але він знову відмовив! А зараз? Зараз Фрідріх каже, що вишле Лютера, або передасть його відповідним органам у Римі тільки після того, як ті доведуть його провину в єресі. Але Фрідріх не відправить його на суд. Це, — Альбрехт здійняв руки вгору на кшталт мученика, — це нечувано!
— Ці питання не в моїй компетенції, — сказав Дісмас.
— Яка сумирність, кузене.
— Я торговець кістками, ваша милосте. Не богослов, як ви.
— Так. Що ж, торговцю кістками, а чи знаєте ви, що станеться з вашою торгівлею, якщо ця єресь, яку пропагує дорогоцінний монах вашого «дядечка», візьме гору? Якщо індульгенції зникнуть, думаєте, люди все ще будуть цікавитися ребром святого Себальда або пасмом волосся святої Аполонії? Хіба тоді у вас буде хоч один покровитель? І ваше ремесло — чи буде воно потрібне?
Дійсно, Дісмас уже думав про це. Як і Фрідріх, напевно. Захищаючи Лютера, Фрідріх підривав авторитет віри в реліквії, ризикуючи цінністю своєї колекції. Адже на індульгенціях можна багато заробити лише завдяки шануванню мощей. Якщо індульгенції будуть скасовані, хто прийде вклонятися святим кісткам?
Активність Лютера зростала пропорційно суворості звинувачень, що долинали з Рима. Тепер він звинувачував не тільки індульгенції, але й саме папство. І якими словами! Його остання прокламація називалась «Ненажерлива базиліка Святого Петра». Там було сказано: «Нехай Папа будує її на свої гроші! Він багатіший за царя Креза!»
Лютер видавав свої листівки шаленими темпами. Друкарі ледве встигали. Він засуджував таїнство сповіді. Заперечував факт існування чистилища. Нехтував авторитет Рима. Під ним аж земля двигтіла.