Це було незбагненно: три наймогутніші особи в Європі та, мабуть, й у всьому світі — Папа, імператор Максиміліан і Альбрехт, — усі хотіли спалити Лютера. Але кожного разу, коли вони підносили вогонь, Лютер вихоплював смолоскип з їхніх рук і підпалював їхні ряси. Як звичайний монах міг це зробити? Припустімо, що його захищає курфюрст Фрідріх, який відмовився віддавати церковній владі одного зі своїх саксонських підданих. Але чого домігся Фрідріх, захищаючи Лютера? Нічого — тільки впав у немилість до цієї трійці. І тут, мабуть, ховалася найбільша іронія: сам Фрідріх залишався щирим католиком. Кожен міг помітити, що він не погоджується з жодним тезисом єретицької доктрини Лютера.
Гнів Альбрехта майже вщух, він заговорив лагідніше:
— Ви збираєтеся у Віттенберг?
— Дорогою до Нюрнберга. Я не був удома багато місяців.
— Передавайте нашому братові у Христі Фрідріху, — він зітхнув, — нашу любов. Як там його колекція? Все ще більша за мою?
— За кількістю — так, — спокійно відказав Дісмас. — Але в нього немає нічого настільки ж прекрасного, як рибальський човен вашої милості.
— Отже, йому доведеться мені заздрити.
— Без сумніву.
Альбрехт простягнув руку з перснем для поцілунку.
— Щасливої дороги, Дісмасе. Швидше повертайтеся. І привезіть мені дивовижних речей. Ви ж знаєте, як я залежу від вас. І ще…
— Ваша милосте?
— Нагадайте вашому «дядечкові», що його колекція, оскільки вона значно більша за мою, постраждає також набагато сильніше, якщо лютеранське віровідступництво пустить коріння. Всі його галереї вмить, — Альбрехт нахилився і задмухнув велику свічку на столі, — втратять сенс. Скажіть це йому.
7. Крах
Подорож до Нюрнберга, здавалося, триває цілу вічність. Дісмас був просто роздавлений огидними словами Альбрехта. У нього з'явилося важке передчуття чогось неминучого. Він не міг передбачити майбутнє, але було очевидно, що Лютер довго не протягне — навіть із захистом Фрідріха.
Фрідріх, звісно, мав певний вплив. Він був правителем Саксонії і курфюрстом Священної Римської імперії. Але тільки одним із семи курфюрстів. Альбрехт був другою духовною особою в імперії. Якщо імператор Максиміліан помре від сифілісу, а він помре, чи буде його наступник миритися з тим, що Лютер користується протекцією Фрідріха? Ходили чутки, що наступником Максиміліана стане його онук Карл, король Іспанії, рішучий і невблаганний поборник католицької доктрини. Карл може просто сказати «досить!» і відсторонити Фрідріха, щоб схопити Лютера. Що тоді? Міжусобні війни в імперії? Чи зможе Фрідріх протистояти цьому? Звичайно ж, ні.
Розмірковуючи над цим, Дісмас відчував тягар великої втоми. Він почувався старим.
Нарешті його подорож скінчилася. Рано-вранці він побачив крізь туман, як поволі наближаються стіни вільного імперського міста. Нюрнберг мав розкішний вигляд, з усіма своїми стінами, бійницями і вежами. І тут Дісмас зрозумів, що волів би побачити зараз зовсім інший пейзаж.
Настав час повертатися додому, як це вже зробив Маркус. У гори. Туди, де на висоті цілої милі над рівниною у сільці Мюррен[10] стоїть його рідний дім. Усвідомлення цього вразило його майже фізично, він гостро відчув щастя. Аж посміхатися почав. Так, час настав. Він підострожив коня і пустив його ристю.
Зараз він побачить свого друга Дюрера. Ні, спочатку піде у лазню, відмокне у гарячій воді. Потім вбереться у чистий одяг. Тоді Дюрер. Вони добре пообідають, трохи захмеліють, але цього разу не до такої міри, щоб Дюрер виліз на стіл і почав лаяти Папу. Потім він виспиться на чистій білизні. А вранці піде до майстра Бернарда і забере свої заощадження.
Він підрахував, скільки це буде. За останнім звітом майстра Бернарда — більше двох тисяч золотих флоринів. Чимала сума. Більш ніж достатньо, щоб вистачило йому на залишок життя. Йому знадобиться візок, щоб забрати це золото. Йому захотілось сміятися. Так: він повернеться додому, знайде милу гарненьку дівчину і заповнить її животик діточками. Він збудує свій дім над селом, і щоранку буде дивитися на піки Ейгер і Юнгфрау. Краєвид такий, що аж дух захоплює, незалежно від того, скільки разів ти його бачиш. Більше ніяких полювань на кістки і плазування перед продажними архієпископами. Він не міг пригадати, коли востаннє відчував такий душевний спокій. Здається, лише тоді, як Гільдеґарда і діти були ще живі…
Дюрер мав добрий вигляд. Він провів зиму у Венеції. Він захоплено розповідав про нову техніку chiaroscuro[11], що її Дісмас не дуже виразно уявляв. Йшлося про контрасти світла й тіні. Він з гордістю продемонстрував Дісмасові декілька нових гравюр, що були дійсно взірцевими. І додав, що пише книгу з математики. Він на ній добре розумівся.
11