Тут він почав розлого і зі знанням справи розповідати про монаха-францисканця, автора трактату з системи вимірів і перспективи, з яким познайомився у Болоньї.
Дісмас робив вигляд, що слухає. Але думав про більш практичні речі. Про полотно. Він знав одного купця в Аугсбурзі, який продавав палестинське полотно шахраям для підроблювання плащаниць. Найкраще, що було в цих підробках, — саме полотно. Воно виготовлялося за спеціальною ткацькою технікою, що зветься «кістяк оселедця». Дісмас хотів був розповісти Дюреру про це, але той саме зараз віщав про тривимірність простору. Нарешті він вигадав момент і втрутився у Дюрерів словесний потік.
— Чим ти збираєшся малювати?
Дюрер так подивився на нього, ніби це було абсолютно дурне питання.
— Кров'ю, чим же іще.
— Людською?
Дюрер розмірковував.
— Треба буде мішати її з розріджувачем, для ефекту давнини. Додам трохи іржі. Жужелиці… Натовчу залізних ошурків…
Тепер він уже балакав сам із собою.
— Шкода, що ми не можемо використати кров Бернарда, — вставив Дісмас.
— Свіжа кров — не проблема. Голови рубають постійно. Заплатимо якомусь хлопчині, щоб подержав циберку під ешафотом. Працювати треба швидко, поки кров не зсілася. Ще знадобиться якісне лляне полотно…
— Так, я вже подумав про це.
Дюрер поважно сказав:
— Зрозумій, це не буде ще одна з бачених тобою плащаниць.
— Так, Нарсе. Ти вже казав, що це буде шедевр.
— Я не про це. Я маю на увазі, що нам потрібна історія. Звідки вона взялася. Де ти знайшов її.
— Це називається походження.
— Я знаю, Дісмасе.
Дісмас сказав:
— Про плащаницю з Шамбері, від якої шаленіє Альбрехт, перший раз згадується десь у 1350 році. Отже, теоретично, наша має з'явитися трохи раніше. Ти вмієш підробляти документи?
— Питаєш! — ображено озвався Дюрер.
— Ти диви, яка мімоза… Як тільки я вигадаю легенду, треба зробити належні документи.
— Бачу, саме мені доведеться робити левову частку роботи?
Дісмас витріщився.
— То мімоза, то святий страстотерпець… А хто з нас буде ризикувати? Хіба знаєш що? Давай я намалюю плащаницю і підроблю документи, а ти поїдеш до Майнца і покладеш свою довбешку на плаху. Годиться?
Дюрер пирхнув.
— Якщо Альбрехт виставляє на загальний огляд відверту підробку човна святого Петра, сумніваюся, що він буде дуже прискіпливо вивчати плащаницю. Тим паче, таку досконалу. Отже, я бачу лише відсутність ризику з твого боку і купу роботи з мого.
— П'ятдесят на п'ятдесят.
— Сімдесят на тридцять.
— Тоді забудь про це. Якщо я збираюся продати душу дияволу, я не продаватиму її задешево.
Нарс театрально застогнав.
— Добре. Згода. Ми загадаємо таку ціну за неї, що Альбрехтові доведеться брати ще один кредит у Фуггера. Давай за це вип'ємо.
Дюрер наповнив келихи вином.
— Думаю, — сказав Дісмас, — нам треба почати з вибачення у Господа.
— Гнітючий тост, мушу сказати.
— Як гадаєш, Бог спостерігатиме за тим, що ми будемо робити? Це ж блюзнірство і злодійство.
— Хто може знати Божі замисли? Може, це частина його плану.
Дісмас витріщився.
— Обдурити архієпископа підробкою плащаниці Христа? Божий план?
— Чому ні? Він погана людина і поганий архієпископ. Ще й з тим рибальським човном святого Петра. Мені все доволі ясно. Ми — Божі агенти.
— Як шляхетно! Ну і дурню ти верзеш, Нарсе. Ми робимо це з найогиднішої причини — заради грошей.
— Добре. Якщо ти почуваєшся таким винним, пожертвуй свої п'ятдесят відсотків бідним. Свої я залишу собі. Можливо, це Божий план, але я не виконуватиму його задурно.
Дісмас підняв свій келих.
— За милосердя Господнє. Нехай воно буде безмежним.
Вони випили.
Дісмас сказав:
— Тільки ніяких автопортретів.
Дюрер закотив очі під лоба.
— О, ні,— сказав Дісмас. — І не кривися. Якщо твоя плащаниця матиме твоє чергове зображення, я не поїду до Майнца продавати її архієпископу.
— За кого ти мене маєш?
— За генія першого ґатунку, — сказав Дісмас. — І самозакоханого нарциса, ще вищого ґатунку, ніж геній.
— Нема такого поняття, як ґатунок, вищий за перший. Ти не розумієшся на математиці. Втім, як скажеш. Усе, що завгодно, аби задовольнити майстра реліквій Віттенберга та Майнца.