Отже, він вирішив рухатися вперед, молитися дорогою про прощення або, принаймні, про забуття і думати тільки про батьківщину. Про свіже гірське повітря, насичений хвойний аромат лісів, про луки, що вибухають різними барвами навесні, про гуркіт криги на річках, повний місяць на снігу, нічні крики сови та яструба. Це загоїть його душу.
Наприкінці четвертого дня дороги, коли вже починало сутеніти, позаду почувся цокіт копит. Хтось вигукнув його ім'я і суворо наказав зупинитися.
То був Вітц на чолі десятка вершників. Ніяких люб'язностей та пояснень. Один з людей Вітца схопив за віжки Дісмасового коня. Мечі були вийняті з піхов. Що б це мало значити?
Він мав слідувати із ними назад у Майнц. Причину йому не пояснили. Під час зворотної подорожі — їхали вони швидко і в зловісному мовчанні — Дісмас ледве не виснажив власний мозок, гадаючи про причину такого грубого виклику.
Опівночі дісталися Майнца. Незважаючи на пізню годину, Дісмаса відвели просто до приймальні Альбрехта, де він опинився віч на віч із похмурим кардиналом, насупленим монсеньйором, кількома роздратованими священиками і Дрогобардом, який сидів з кам'яним обличчям. Перед ними на довгому столі лежала розгорнута плащаниця. Поганий знак.
Альбрехт не простягнув руку для поцілунку. Лише вказав на плащаницю і вимовив:
— Вимагаю пояснень цього.
Дісмас глянув на реліквію, потім на Альбрехта.
— Я не розумію, ваше преосвященство.
Він наблизився до столу і оглянув плащаницю. Ніяких вад. Вона була точнісінько такою самою, якою він бачив її востаннє.
— Наш Господь мав звичку носити прикраси?
— Я… я не думаю, ваше преосвященство.
— Точніше, персні?
Дісмас подивився на намальовані руки. І побачив — онде, на правиці. Він нахилився і навів різкість: крилатий змій у короні держав у пащі перстень.
Він упізнав його — і йому стисло груди. Підпис Кранаха: деталь герба, що був дарований йому Фрідріхом на честь призначення його двірським художником.
У нього голова пішла обертом. В ім'я Господа, яке відношення той міг мати до плащаниці?
Дюрер! — раптом майнуло у голові.
Але як він не побачив цього раніше? Він же обстежив кожен ряд тканини, кожну ниточку Дюрерової плащаниці.
Дісмас підняв очі на Альбрехта.
— Боюсь, що я… я все ще нічого не розумію. Цього… тут раніше не було.
Альбрехт дав монсеньйорові знак рукою. Монсеньйор заговорив:
— У каплиці, де зберігалася плащаниця, сталася пожежа. Всередині все дуже розжарілося. І після цього з'явилася та емблема.
Мозок Дісмаса працював на межі потужності. Альбрехт не цурався виставляти про людське око фальшиві реліквії — такі, як рибальський човен святого Петра. Але кардинал Майнцький був не з тих, хто дозволить собі виглядати дурнем перед власними підданими.
Зараз у голові Дісмаса, окрім лютого бажання негайно вбити Дюрера, думок було не багато, тому єдине, що він зміг відповісти, було:
— Може, це ще одне диво?
— Взяти його! — коротко звелів Альбрехт Дрогобарду.
Рука Дрогобарда міцно стисла передпліччя Дісмаса.
— Зачекайте, ваше преосвященство, — сказав Дісмас. — Хіба ми не були свідками двох чудес на відкритті?
Альбрехт простромив його поглядом.
— Зважаючи на це, — Дісмас навіть подався наперед, — як тоді плащаниця може опинитися підробкою?
Альбрехт, що перебував у крижаному гніві, розумів, що краще не визнавати ті зцілення шахрайством у присутності монсеньйора, священиків і Дрогобарда. Лютер занадто все розбурхав. Симульовані зцілення не тільки вийшли з моди, вони ще й підлягали засудженню. Ці люди в кабінеті були його слугами, але слуги пліткують. Усе випливе назовні. Наразі він був кардиналом. І одночасно залежав від Дісмаса.
— Залиште нас.
Монсеньйор, священики і Дрогобард вийшли.
Альбрехт підвівся зі свого трону й спустився по сходах з помосту. Промовляючи далі, він походжав навколо Дісмаса. Його тон здавався більш ображеним, ніж осудливим.
— Скажи, і чим я заслужив таке віроломство?
— Кажу щиро, ваше високопреосвященство, я вражений до тієї ж міри, що і ви.
На технічному рівні це було чистісінькою правдою.
— Ні, ні! — перервав Альбрехт. — Припиніть це неподобство.
Він ще раз повільно обійшов навколо Дісмаса.
— Підпис майстра Кранаха не повинен був проявитися, поки ви, цілий і здоровий, не прибудете у свій гірський кантон. У нейтральний кантон, звідкіля я не зможу вас дістати. Але пожежа змусила вас тікати. Герб майстра Кранаха ніхто б не помітив, якби не пожежа, під час якої він проявився. Ви встигли б дістатися до свого села, де опинилися б у недосяжності. Але ви не встигли.