Альбрехт відкинувся на спинку крісла.
— Пожежа, звісно, була послана Богом, щоб захистити мене від вашої інтриги.
«Повна нісенітниця, — міркував Спалатин. — Маячня. І все ж, це знак Кранаха». Раптом його вразило: що, як Альбрехт сам поставив знак, щоб висунути звинувачення Фрідріхові і змусити його боронитися, послабивши захист Лютера? Така недоброчесність властива Альбрехтові. І все ж, це безвихідь…
— Я повертаюся у Віттенберг, щоб про все доповісти курфюрстові.
— Що ж ви, — лестиво проказав Альбрехт, — покидаєте нас так швидко? Лишайтеся. Будьте нашим гостем. У нас досить вільного місця. Майстер Дісмас буде радий вашому товариству.
— Ваше преосвященство погрожує?
— Ні, майстре Спалатин. Демонструю гостинність.
Спалатин витяг зі свого плаща аркуш, складений вчетверо, і передав його Альбрехту.
— Курфюрст висловив побажання, щоб наші переговори відбувалися на умовах привітності і взаємної поваги. Але якщо ви погрожуєте, мені доручено повідомити вашому преосвященству, що тисяча таких листівок уже віддруковані і чекають розповсюдження по всій Імперії.
Альбрехт прочитав:
«КАРДИНАЛЬСЬКИЙ ГРІХ
СОРОМ МАЙНЦА
АЛЬБРЕХТ КУПИВ КАДИНАЛЬСЬКИЙ КАПЕЛЮХ
ЗА ДУКАТИ ФУГГЕРА,
А ЩЕ ПІДРОБКУ РЕЛІКВІЇ СВЯТОГО ПЕТРА,
А ТЕПЕР ОТРИМУЄ ХАБАРІ,
ЗА ЙОГО КУРФЮРСТСЬКИЙ ГОЛОС
ІСУС ПЛАЧЕ
СВЯТІ ВОЛАЮТЬ ДО ПРАВОСУДДЯ».
Він відірвав погляд від аркуша і подивився на Спалатина, його щоки пашіли.
— Це підлість!
— Згоден, ваше високопреосвященство. Немає кращого слова, щоб описати такі дії. Не дуже добре обдурювати віруючих з човном, заявляючи, що він належав тому самому святому Рибалці. Але ще гірше бути розпорядником трону Карла Великого, який бере хабарі за свій голос. Це дійсно підлість.
Обличчя в Альбрехта побагровіло. Він зіскочив зі свого трону. Якоїсь миті Спалатин подумав, що той зараз накаже кинути його до підземелля і підвісити на гачки поруч з Дісмасом.
Потім увесь гонор з нього зійшов. Він гепнувся назад на трон.
— Дуже добре, майстре Спалатине. То ж як будемо діяти?
15. Щось не так?
Спалатин повернувся у Віттенберг через тиждень. Переговори з Альбрехтом надали йому змогу повертатися менш виснажливим темпом.
Війну було призупинено. Допити Дісмаса перевели у підвішений стан, а його самого — у не підвішений, тобто зняли з гачків «Малої Маріонетки». До вирішення справи він мав залишатися «гостем» Альбрехта. Було вирішено, що його рани доглядатиме особистий хірург кардинала. Спалатин також попередив Альбрехта: якщо Дісмас помре, — справжнє диво, що він досі не помер, — листівки будуть негайно поширені. Втім, не факт, що Дісмаса звільнять і Альбрехт заспокоїться. Він і досі залишався впевненим у тому, що саме Фрідріх ініціював підробку плащаниці.
Спалатин залишив Майнц, маючи обіцянку Альбрехта, що й досі дзвеніла в його вухах: якщо Фрідріх оприлюднить свої листівки, Дісмаса знову підвісять на гачки і «затанцюють» до смерті. Потім кардинал надрукує свої листівки, в яких звинуватить Фрідріха у махінаціях із плащаницею заради перешкоджання благочестивим намірам Альбрехта притягнути Лютера до суду.
Відносини між Бранденбургом і Саксонією на той час були напруженими до такої міри, що публікація листівок могла призвести до війни. Тому багато чого стояло на кону.
Щоб заспокоїти вражену гордість кардинала, Спалатин розробив план: Альбрехт великодушно позичає плащаницю Фрідріху — нібито для показу реліквії у бранденбурзькій галереї. Плащаницю ніхто так і не побачить, бо вона геть чисто вся згорить у страшній пожежі. Фрідріх компенсує Альбрехтові його збитки, офірувавши п'ятсот п'ятдесят дукатів майнцькій богадільні.
Переговори щодо звільнення Дісмаса були майже завершені, коли Альбрехт додав останню умову: він жадає зустрічі з Фрідріхом на нейтральній території. Спалатин засперечався: навіщо, з якою метою? До чого призведе така зустріч? Альбрехт на те сказав, що має намір подивитися Фрідріху в очі, щоб упевнитися, що той не винний у цій махінації. Спалатин і Фрідріх вагалися, та Альбрехт виявився непохитним: Дісмаса не відпустять, якщо зустріч не відбудеться. Тож вона була призначена у Вюрцбурзі.