Выбрать главу

Імператор Максиміліан помер. Трон Карла Великого спорожнів. Наближались вибори нового володаря. Спалатин потайки зізнався Дісмасу, що Фрідріх сам відмовився від корони під впливом Папи Лева. Ще одна дивна іронія: Фрідріх раптом вирішив віддати свій голос разом з Альбрехтом за Карла Іспанського, онука Максиміліана, щоб урівноважити таким чином зростаючий вплив Франції. Папа Лев також хотів використати Карла як силу, що стримує, проти короля Франциска.

Дісмас не дуже розумівся на високій політиці. Але, можливо, вимушене об'єднання Альбрехта, Фрідріха та Папи Лева, незважаючи на їхні категоричні розбіжності у поглядах щодо Лютера, було на краще.

Що буде з Лютером? Карл Іспанський був прихильником святої інквізиції і католиком до нутра кісток. А Фрідріх — хворим і немічним. Він відчував, що життя покидає його, і тому, як Спалатин казав Дісмасу, відмовився від престолу Священної Римської імперії. Що ж тепер буде з Лютером?

Ці чорні думи гнітили Дісмаса, поки вони пробиралися вибоїстою дорогою через пагорби Шварцвальда. А однієї ночі, після того, як вони отаборилися на горовій галявині, його туга стала зовсім нестерпною, бо зійшов місяць і на півдні спалахнули у місячному сяйві вкриті снігами вершини Альп.

— Що з тобою сьогодні? — спитав Дюрер, побачивши, як Дісмас понуро поглядає на далекі гори.

— За домом скучив. Я б зараз був там, якби не ти.

— А можна хоча б одного вечора ти не будеш скиглити про те, що я зруйнував твоє щасливе життя?

— Вибач. Я такий егоїстичний.

Конрад, Наткер та Анкс спостерігали за ними звіддаля, стоячи біля свого вогнища. Відколи вони увійшли в ліс та наблизились до кордону з кантонами, ландскнехти почали пильнувати Дісмаса ще старанніше.

Дюрер сказав:

— Вони думають ти даси драла, ледь внюхаєш сніг. Сніг… Швейцарський афродизіак. Я їх відволічу, а ти біжи. Гей, ви, ландскнехти! Я чув, як байбак десь свистів. Чому б вам не вполювати його нам на вечерю?

Наткер відповів непристойним жестом.

Дюрер зітхнув.

— Ще одна смаковита вечеря зі солонини й пшоняної каші. Це вбиває мій шлунок. Декілька днів не можу сходити до вітру як слід. У мені вже балабух завбільшки з…

— Нарсе. Я не хочу чути подробиць про твій шлунок.

— Саме так я й помру, через цю гонку на виживання. Із зацементованими нутрощами. Яка гідна смерть!

— Тихше!

— Не кажи мені, що…

Дісмас ухопив Дюрера за руку.

— Тихо!

За деревами замиготіли смолоскипи. Потім почулися гуркіт копит і голоси.

Ландскнехти вже стояли при повній зброї, готові битися. Вночі вони виймали свій арсенал зі схованки, щоб мати його напохваті.

Наткер та Анкс підпалили ґноти аркебуз. Конрад побіг на скелястий виступ край табору, на ходу зводячи тятиву арбалета.

— Хутчіше, — підганяв Дісмас. — Я сам говоритиму з ними.

П'ятеро вершників, кожен зі смолоскипом, виринули з гущавини. Дісмас підняв руку, вітаючись:

— Мир вам.

Гості уважно роздивлялися сцену, що розгорнулась перед ними: два монахи біля вогню, ще два з аркебузами із запаленими ґнотами біля іншого вогнища.

Розкішно одягнений ватаг, кремезний чоловік з неприємними, надто суворими рисами обличчя, сидів верхи на коні, вкритому попоною. Він підострожив ближче до Дісмаса і заговорив гоноровитим наказовим тоном:

— Назвися.

— Хто питає? — сказав Дісмас.

— Лотар Шрамберзький. Це мій ліс. Повторюю, назвися!

— Як ви помітили, мілорд, ми монахи, — відповів Дісмас.

Лотар витріщився на Наткера й Анкса.

— Озброєні монахи?

— Ліс небезпечний, як відомо його милості, адже ліс належить йому.

— Що мені відомо напевне, так це те, що мій ліс сповнений браконьєрами, які винищують мою дичину.

Дісмас подумав: «Ага, значить ти посеред ночі у лісі нібито полюєш на браконьєрів?»

— Ми не маємо злих намірів щодо вашого лісу, ваша милосте. Тільки пройти з миром.

— Я — граф Лотар, хресник нового імператора, Карла.

Дісмас уклонився.

— Велика честь. Виходить, обрання вже відбулося?

— Скоро відбудеться. Здати зброю!

Наткер і Конрад загиготіли у відповідь.

— Вибачте їм, ваша милосте, — втрутився Дісмас. — До нас чіплялися розбійники й пройдисвіти протягом усієї подорожі.

— Це не виправдовує зухвальства.

— Я розберусь із ними, ваша милосте, але дозвольте спитати вас із повагою, чому ви тут пізньої ночі? Певна річ, що не через браконьєрів.