— Ми полюємо на відьму.
— На відьму? Серйозне діло. Тоді, звичайно ж, ваша милість погодиться, щоб ми залишили собі зброю. Для захисту.
Лотар зиркнув похмуро, намагаючись визначити, чи це страх, чи знову зухвальство.
Дісмас міркував. Вельможне панство, полювання на відьом, глупа ніч? Переслідування відьом на півдні імперії набуло широкого розмаху. Коли б не з'являвся спалах чуми, одразу бралися за відьом та жидів. Звинувачення у чаклунстві було легким способом позбавитися жінки, яка завдавала клопоту або просто заважала. Навіть імпотенцію часто приписували відьомським чарам.
Полювання на відьом завжди викликало у Дісмаса огиду. Ще дитиною він став свідком жахливої страти трьох дівчат — їх спалили живцем, муки тривали декілька годин. Усі боялися відьом. Навіть Лютер визнавав це, хоча зараз має репутацію невіруючого. Відгодований граф, що вихваляється знайомством зі славнозвісними особами, гасає лісом у темряві замість того, щоб порати свою графиню або служницю в теплому ліжечку в своєму замку, і ніяких пояснень цьому нема.
— Вона мерзенна, — сказав Лотар. — Задрипанка.
Вважалося, що відьми мажуть зіллям речі, щоб наврочити.
Дісмас перехрестився.
— Благаю, ваша милосте, скажіть що саме ця потвора отруїла своїм диявольським варивом?
— Мою стайню.
Наткер та Анкс пирснули. Урочисте й поважне обернулося посміхом, але Дісмас утримався.
Лотар раптом розлютився:
— Відшмагати тих обох за нахабність!
— Не зважайте на них, мілорде. Вони послушники. Я сам їх покараю. Чи багато шкоди спричинено вашій стайні?
— Уся худоба полягла.
— Яке лиходійство! — промовив Дісмас і знову перехрестився.
— Молитимуся святому Губерту за вашу удачу.
— Кому?
— Святому Губерту, ваша милосте. Покровителю мисливців.
— А ще вона спакостила двері у церкві.
— Хай бог милує, — втретє перехрестився Дісмас. — Розшукуєте цього сукуба поблизу?
— Якби вона не втекла, то була б уже спалена. То що, монаше, може, бачив тут жінку?
— Ні. Але, благаю, опишіть нам її, щоб ми були напоготові протистояти цьому демону, якщо раптом зустрінемось із ним.
— Вродлива…
— Тоді нехай спакостить оце! — Наткер виразно потер свою матню.
— Благаю тебе, замовкни, брате! — докорив Дісмас. — Хвала Господу, ваша милосте, ми не бачили жодної жінки.
— Її звати Магда. Руде волосся. Довге. Кучеряве, як у нього…
Лотар указав на Дюрера.
— Руда! — Дісмас перехрестився вчетверте. — Істотно сатанинський знак.
— Натрапите на неї — приведіть до мене в Шрамберг. Віддячу щиро.
— Якщо я натраплю на неї, — сказав Наткер, — то я потраплю в неї!
Він і Конрад розреготалися.
Це вже було занадто для графа, який звик, як і більшість знаті, до плазування нижчих.
— Припни язика, монаше, бо вирву!
— На, візьми.
Наткер висолопив язика і непристойно покрутив ним.
— Брате, — прошипів Дісмас зціпивши зуби. — Поважай його світлість, коли твоя ласка.
— Взяти його! — наказав Лотар своїм людям.
Наткер та Анкс націлили свої аркебузи, ґноти шкварчали. Слуги Лотара залишилися верхи.
Лотар розлючено крутонув конем й помчав галопом у хащі, почт слідом.
— Йолопи, — сказав Дісмас Наткеру та Анксу.
— Ми не лижемо сраку Габсбургам, на відміну від тебе.
З-за скелі випірнув Конрад. Він підійшов до Наткера і добряче двинув його кулаком в обличчя.
Дісмас та Дюрер ще довго сиділи біля вогню, надто схвильовані, щоб поснути. Дісмас спостерігав за іскрами, як їх заносило у високе нічне небо, там вони єдналися з зірками і танцювали майже над Альпами у місячному сяйві.
20. Магда
Дісмас прокинувся рано-вранці від гомону.
Було страшенно холодно. Вогнище згасло, а його ковдра стала лубом від морозу. Це що, Наткер гелгоче? Він визирнув з-під ковдри, щоб з'ясувати звідкіля гомін, і побачив, як Наткер вовтузиться біля возу, намагаючись щось витягти з потайного відсіку. Це нога? Так, нога. Оголена жіноча нога, яка скажено брикається.
— Анкс! Дивись, що я впіймав! — крикнув Наткер. — Вона жива! Ух! Велика! Хутчіш сюди, ти, ледачий бовдуре, допоможи!
Анкс приєднався до незрозумілого метушіння. Тепер кожен мав по нозі і кожен тягнув. Ноги щосили брикались.
Дісмас намагався зрозуміти сенс того, що діялося, своїм мерзлим мозком. Хоч і вкритий інеєм, він таки запрацював, і Дісмас відразу згадав події вчорашньої ночі.