— Якого дідька ти тут робиш? — спитав Дісмас. — Сподіваюсь, не кістками барижиш?
Маркус скривився.
— Борони Боже! Я ніколи не опускався так низько. Допомагаю одному товстозадому банкіру охороняти золото. Після цього я вільний. Збираюсь навідатися додому. У мене є заощаджені гроші. Знайду собі дівку з рум'яними щічками, великими цицьками і білосніжною дупцею.
Дісмас засміявся.
— Ти занадто старий для цього.
— Старий? Та в мене залізний прутень! А от що ти тут робиш?
Маркус обдивився старого друга з ніг до голови і з підозрою сказав:
— Виглядаєш заможним. Когось пограбував? Святий Господи, ти ж не один з цих покидьків? — Він показав рукою через плече на скупчення торговців.
— Саме так. І я буду вдячний, якщо ти не називатимеш мене покидьком. Я чесний чоловік.
— Чесний? Шматки Хреста Животворного в роздріб? Грудне молоко Діви Марії? Скільки ви тоді отримаєте за свою душу?
— Чуєш, ти, охороннику золота, я порядна людина, зрозумів?
— Я вважав, ти збираєшся стати ченцем.
— Збирався. Не зміг звикнути до богослужінь.
— Добре, — сказав Маркус, — я послухаю твої побрехеньки, але ти платиш за випивку.
— Я маю зараз виступити з промовою. Давай зустрінемося пізніше. І так — я поставлю випивку. Як завжди. Якщо вже доведеться вислуховувати твої брехні, то мені слід добряче напитися.
— Виступити з промовою? Перед цими халамидниками? Про що? Як краще грабувати могили?
— Так уже склалося. Я буду говорити про зміни. Про які вони не хочуть чути. Можливо, краще б ти пішов зі мною. Мені теж може знадобитися охорона.
— У мене є важливіші справи, ніж слухати твою нагірну проповідь. Побачимося пізніше. У «Червоному Кабані». Біля вежі святого Альбана.
Настрій у Дісмаса значно покращився, але вся веселість зникла після того, як він увійшов до великої, задушної і шумної зали, понабиваної сотнями торговців. Захід був організований виключно для них. Вино і пиво текли рікою.
Шенк побачив його і одразу підійшов. Його обличчя розчервонілося від вина. Він був у прегарному настрої. Продажі збільшились, перевищивши навіть минулорічний рекорд. Він стукнув молотком по столу, щоб заспокоїти натовп. Розповів їм, як вони гарно попрацювали, який це був успіх для всіх та як це прекрасно побачити старих друзів та знайти нових.
Дісмас подумав: «Саме нові друзі і є проблемою».
Шенк продовжував про велику відповідальність, яка лежить на їх бізнесі.
Потім, глибоко втягнувши повітря, додав:
— А зараз я розповім вам про людину… ні, він більше ніж людина. Він — легенда!
Шенк тріумфував від власної кмітливості.
— Цього чоловіка всюди знають і поважають. Особливо, — він кивнув великим пальцем через плече на північ, — там!
Дісмас ступнув уперед, намагаючись спинити його, але фамільярна промова Шенка, підігріта вином, здавалася незупинною. Він продовжував про Дісмаса-особистість, про Дісмаса-легенду. Про Дісмаса, що його призначив майстром реліквій його світлість Альбрехт, архієпископ бранденбурзький та майнцський. Про Дісмаса, що його призначив майстром реліквій Фрідріх III, курфюрст Саксонії, Фрідріх Мудрий. А понад те — про Дісмаса-рейзелауфера, найманого швейцарського вояка.
— Тож не зліть його, бо він вам яйця відріже! — додав Шенк.
— Я зроблю це з тобою, якщо не сядеш і не заткнешся! — сказав Дісмас цьому блазню.
Але Шенк вів далі, заливаючи про перші кроки Дісмаса в цій справі.
— У Святій землі він був першим мисливцем за реліквіями, якому вдалося роздобути цілий скелет одного з невинних немовлят, убитих солдатами Ірода…
Слухачі зашепотіли і закивали.
— Зараз він міститься в колекції курфюрста Фрідріха у Віттенберзі.
Потім він почав про життя Дісмаса в катакомбах поблизу Рима.
— Його кашель! Ви чули, як він кашляє? — Шенк зімітував кашель Дісмаса. — Це в нього після катакомб!
Гомін, оплески.
Дісмас не витримав. Він поклав руку Шейкові на плече і сказав:
— Я вважаю, що найсправжніша реліквія тут — це наш дорогий Шенк.
Усі засміялись.
— Я вас попереджаю, — вигукнув Шенк. — Він збирається читати лекцію, тому швидше наповнюйте свої келихи і гарнесенько нашорошуйте вуха!