На тому й порішили. Дісмас забрався на воза та взяв віжки.
— Про що ви там балакали? — спитав Дюрер.
— Обговорювали, хто й де розміститься у Базелі.
Вони їхали так швидко, як тільки дозволяв віз. З настанням ночі розбили табір на галявині біля підніжжя скелі. Місце виявилося досить приємним. Невеличкий водоспад стікав прямо в озеро, повне форелі. Ландскнехти бавилися, намагаючись уполювати її арбалетними стрілами, — відсутність результату їх також тішила. Дюрер, який ніколи не поривався допомагати у таборі, сидів і малював. Дісмас купався під водоспадом.
Магда зникла у лісі, а через деякий час повернулася з оберемком лисичок у фартуху. Висипавши гриби біля вогню, вона оминула озеро і схилилась, збираючи трави. Повернулась вона знову з повним фартухом. На цей раз — з перцевою м'ятою та диким часником. Закінчивши купання, Дісмас закляк біля вогню, намагаючись просохнути. Аж раптом помітив гриби та трави.
— Справжній бенкет!
— Був би, якби ми мали рибу, — сказала Магда.
— Наші неперевершені стрільці якраз працюють над цим, — зауважив Дюрер, не підводячи очей від малюнка.
Нарешті Наткер з Анксом утратили надію здобути форель. Ретельно оглянувши відсік повозки, вони витягли невеличке барильце з порохом та насипали його у пусту пляшку з-під вина. Анкс відрізав трохи ґноту від аркебузи.
Дісмас обережно озирнувся.
— Що це ти робиш?
— Рибалю, — відповів Анкс, шкірячись.
Вони підійшли до краю озера. Конрад стояв у воді по стегна спиною до них, намагаючись поцілити у форель. Наткер та Анкс реготали як діти. Вони запалили ґніт, трохи зачекали і жбурнули пляшку в озеро.
— Господи Ісусе! — пробурмотів Дісмас і вигукнув:
— Усім лягти!
Конрад почув сплеск позаду і озирнувся якраз вчасно, щоб зустріти вибух лицем до лиця. Величезний гейзер здійнявся у повітря. Вибухова хвиля жбурнула Конрада назад.
Наткер та Анкс скрючились у три погибелі, душачись зі сміху.
Конрад з'явився з води, вкритий грязюкою та водоростями, обличчя його посиніло від люті. Він пішов на них прямо по воді, наче незграбне морське божество, сповнене жаги помсти, а потім рвучко кинувся на обох, розмахуючи пудовими кулаками. Всі троє, зціпившись, покотилися по берегу, проклинаючи один одного та регочучи. Дісмас, Дюрер та Магда спостерігали за цією картиною.
— Залізна дисципліна. Ландскнехти, що там казати, — знову зауважив Дюрер, продовжуючи малювати.
У вухах Дісмаса все ще дзвеніло від вибуху. Він потер їх, намагаючись таким чином повідомити Магді, що трохи оглух. Вона пильно придивилася до його скалічених вушних раковин, потім відвернулася, усвідомивши, що опинилася занадто близько від нього. І одразу вказала рукою на озеро:
— Наш бенкет прибув.
На поверхні плавало досхочу форелі. Ландскнехти кинули свою греко-римську боротьбу та, тріумфально улюлюкаючи, кинулися за рибою.
Дюрер вийшов до озера, щоб подивитися на улов, залишивши Магду наодинці з Дісмасом.
— Твої вуха, — раптом сказала Магда.
— Я добре чую, — відповів Дісмас.
— Ось мазь.
— Ти б краще була обережніша з тією маззю. Якщо почують, знову вирішать, що ти відьма.
— Дякую тобі. За сьогоднішній ранок.
— Я не вірю в існування відьом.
— Я знаю ту книгу — «Молот».
— Ти вмієш читати?
— Так, умію. І там нема ніякого випробування святого Боніфація.
Дісмас подивився на ландскнехтів, які вовтузились з фореллю.
— Добре, що хоч вони не вміють читати, — сказав він. — Він був відважним хлопцем, цей Боніфацій. Монахом, як і ми. Належав до бенедиктинського ордену. Він прийшов сюди з Англії, щоб навернути франків до Христа. Непроста місія. На той час франки поклонялися дубу — священному дереву їхнього бога Тора. Щоб показати їм, що він не боїться гніву Тора, Боніфацій узяв сокиру та й зрубав дуб. А деревину використав для будівництва каплиці.
— Я молитимуся цієї ночі за нього.
— Урешті-решт франки порубали його на шматки. Але зараз ніхто в цих краях більше не поклоняється Тору. Колись я продав одне з ребер Боніфація одному… — Він обірвав себе. — То як ти збираєшся готувати гриби?
— З травами.
Магда пильно дивилася на нього.
— Чим ти займався, торгуючи ребрами святого Боніфація?
Дісмас знизав плечима.
— Ну… Реліквії — досить поширена річ у нашому світі.
— А який він, твій світ, Дісмасе?
— Як бачиш, ми — монахи.