Вона посміхнулася.
— Я знала багато монахів. Але жодного разу не бачила таких, які показували б язика вельможному графу. Або тримали зброю, наче солдати. Чи рибалили з порохом. Чи хотіли б зґвалтувати жінку. І щоб жоден з них не мав при собі навіть малесенького розп'яття…
— Розумієш, ці троє — ще послушники. Вони, так би мовити, ще у процесі підготовки. Їм бракує дисципліни.
— А до якого ордену ти належиш?
— До нового.
— Як ви себе називаєте.
— Боніфаційці.
Магда засміялася.
— Я ніколи не чула про цей орден.
— А ти і не могла. Я ж кажу, він новий.
— І в чому ваше покликання? Не думаю, що ви випасаєте овець чи варите варення.
— Переїжджаємо собі з місця на місце. Ми — жебруючий орден.
— Жебруючий орден… Нужденні зі зброєю?
Дісмас знову знизав плечима.
— Так можна отримати більше пожертв.
Магда хіхікнула. Звук був солодкий, наче музика вітру.
— Чому ти так багато розпитуєш? — сказав Дісмас, імітуючи роздратування.
— Просто цікавлюсь.
— Монахами?
— Тобою, Дісмасе.
Дісмас відчув, як його щоки запалали.
— Я не цікавий.
— То розкажи мені, чим займаються боніфаційці? Окрім того, що просять милостиню з рушницями та арбалетами?
— Ну, ще ми переводимо.
— Ви якось не виглядаєте дуже освіченими людьми.
— Реліквії. Ми переводимо реліквії.
— На що?
— Ні, «переводити» означає переміщувати. Це називається «переведення», розумієш? Коли реліквія — кістка святого, шматок соломи з Христових ясел, що завгодно, — забажає переїхати на нове місце, скажімо, з одного санктуарію до іншого, ми, боніфаційці, здійснюємо «переведення» — переміщуємо її.
Магда знову засміялася.
— Це смішно?
— А як ви знаєте, що реліквія хоче переміститися з одного місця до іншого? Вона що, каже вам: «Мені набридло у Ліоні, я хочу до Мілану»?
— Не богохульствуй, дівчино. Це серйозна справа.
— Я просто питаю, як реліквія дає вам знати, що хоче змінити оточення.
Дісмас зітхнув.
— Це складно. Цьому треба вчитися роками. Хай би там як, саме тому ми маємо носити зброю. Щоб захищати реліквії, що перебувають під нашою охороною.
— У якій же святій компанії я опинилася!
— Я не казав, що ми святі.
— Ну, якщо ти так кажеш…
— Кажу.
— Усе одно, я рада бути поруч із тобою.
Він знову зашарівся.
— Я — грішний чоловік.
— Чому ти кажеш це мені?
— Це моя справа.
— Ти врятував мені життя. І перешкодив своїм послушникам забрати те, що належить лише мені — мою гідність. Хіба це грішні вчинки?
— Це було всього-навсього…
— По-боніфаційськи?
Дісмас посміхнувся.
— Якщо ти так хочеш.
Вона посміхнулася та подарувала йому погляд, який змусив його почуватися схвильованим і щасливим одночасно.
— Хочу.
Того вечора вони досхочу наїлися форелі з грибами. Вперше після того, як вони покинули Віттенберг, усі разом зібралися навколо одного вогнища.
Конрад намагався робити вигляд, що й досі розлючений на Наткера та Анкса, але насолода від поїдання такої кількості форелі та грибного фрикасе перешкоджала йому в цьому. Вони все їли і не могли наїстися. Гарний кухар, ця Магда.
Коли вони до відказу набили свої шлунки, вона налила їм у кухлі питва, що заварила з м'яти. Смак був дуже незвичний, він стягував та поколював у роті, але приносив задоволення і спокій.
Конрад сказав:
— Отже, ти не відьма. Тоді хто ж ти така?
Магда дивилася на тліючі вуглинки. Її рудаві пасма палали у його світлі. Дюрер дав їй трохи скипидару, щоб відчистити волосся від смоли, перед тим, як вона пішла купатися під водоспадом. Дісмас усвідомлював, що весь час витріщається на неї, але все одно не міг відірвати очей.
— Мій батько був аптекарем у Шрамберзі. Поважною людиною. Він був другом Парацельса.
— Кого?
— Стули пельку, Анксе, — сказав Конрад. — Дай людині сказати.
— Лікар та ботанік. Дуже велика людина. Він пройшов увесь світ у пошуках нових ліків. Зараз він живе у Базелі. Я бачила його двічі у житті. Якось, коли я була зовсім мала, батько брав мене туди з собою. Потім він помер від чуми. Як і моя мати, сестра та двоє братів. Я не померла лише тому, що тато відіслав мене до монастиря у Гейдельберзі — навчатися аптекарській справі.
Згодом я повернулася до Шрамбергу. Почала працювати у таверні. Там він мене і побачив — той Лотар, якого ви бачили минулої ночі.