Конрад, Дісмас та безпомічний Дюрер заклякли у дивовижному сплетінні, наче Лаокоон із синами, та, моргаючи, подивилися вгору.
У сідлі була Магда. Біля неї вже тупцяв Наткер, допомагаючи злізти з коня. Другий кінь, навантажений, був прив'язаний позаду.
Буркочучи та проклинаючи обох йолопів, Дюрер звільнився з обіймів Дісмаса та Конрада і встав, увесь у пилу та смітті.
— Майстре Дюрер, — зауважила Магда, — ви трохи горите.
Край його туніки вже палав. Дюрер поплескав по ньому долонею.
Дісмас та Конрад лежали нерухомо, стискаючи один одного, та витріщаючись на Магду.
Дюрер тим часом бубонів:
— Це ж справжній шовк! Усе геть зіпсовано!
Пізніше, коли вони вже вклалися біля вогню, Магда та Дісмас лягли разом, окремо від інших.
— Добре, що я приїхала саме тієї миті,— сказала вона, — інакше б від тебе лишився тільки попіл.
Дісмас трохи помовчав.
— Не треба було, дівчино.
— То ми знову повернулися до того, що ти звеш мене дівчиною?
— Як ти здогадалася, якою дорогою їхати?
Цієї миті її голос насправді звучав точно так, як у дівчинки, щасливої від того, якою розумницею вона себе показала.
— Тієї першої ночі у лісі, коли ви з Нарсом позасинали, я дослухалась до розмови хлопців. Про Шамбері. І про плащаницю.
— Увесь цей час ти знала? Тож навіщо ти питала мене, куди я збираюся?
— Щоб дізнатися.
— Але ж ти знала.
— Не про це. Про те, чи я тобі не байдужа. Коли ти мені не розповів, я зрозуміла, що так, не байдужа. А коли минулої ночі ти йшов з лікарні, я бачила твоє обличчя. Я знала, що ти обманув мене щодо часу від'їзду.
— Магдо…
Вона піднесла пальця до його вуст:
— Ш-ш-ш…
Вона прибрала палець та замість нього на його вустах опинилися її.
Вони лежали у тиші, роздивляючись зірки.
— Ти з поклажею, — сказав Дісмас, указуючи на її в'ючного коня. — Що там у тебе? Розкішні сукні для двору герцога Карла?
— Дари від Парацельса.
— Ти розповіла Парацельсу? Боже милостивий, чи залишилась у Базелі бодай одна людина, яка б не знала про нашу місію?
— Я не сказала про Шамбері. І про плащаницю теж.
— Що ж ти йому сказала?
— Що ти виконуєш важливе доручення.
— Он як.
— Щоб звільнити декого. Людину, яку утримують у неволі та дуже пильно охороняють. Можливо, те, що я йому сказала, і не цілковита правда. Але ж Ісус — це ж і людина, чи не так? А ти казав, що реліквії — це майже живі істоти. Тож він живий там, у плащаниці. А плащаницю утримують у неволі, наче в'язня. Виходить, не така вже це була і брехня. Так?
Дісмас посміхнувся.
— Хто навчив тебе аргументувати у такий спосіб? Сатана?
Магда захоплено продовжувала:
— Парацельс був аж надто допитливий. Він одразу відчув, що я розповідаю не все. Питався, кого саме ти збираєшся звільнити. Я відповіла, що не маю права казати більше. Але він продовжував розпити. Зрештою сказав: «Ага! Так ти збираєшся до Шийонського замку!» — того, що на Женевському озері. І тут я, знаєш, зробила таке спеціальне обличчя і сказала щось на кшталт: «Е-е… н-ну-у…» — так, щоб він подумав, що розкусив мене. Він дуже зрадів. Це так смішно. Правда?
— Магдо, щось я не бачу в цьому нічого смішного.
— А, точно. Я й забула. Ти ж швейцарець.
— Річ не в цьому.
— А я гадаю, що це смішно. Тому що, розумієш, герцог Савойський тримає своїх найважливіших полонених у замку Шийон. Тож Парацельс вважає, що ми збираємося визволити якогось в'язня герцога Савойського.
— І це забавно?
— Ні, ти таки швейцарець. Досі не розумієш? Ми визволяємо «в'язня» з іншого замку того ж самого герцога Савойського. Виходить, що Парацельс правий, навіть коли помиляється.
— Магда, я мушу розповісти тобі дещо.
— Так, якщо хочеш.
— Це не дуже приємна історія. Але ти маєш її почути.
— Добре.
— Плащаниця — реліквія, яку охороняють найретельніше за всі інші святині в Європі.
— Так, це буде непросто.
— Нас упіймають. Я казав тобі це ще у Базелі. А зараз я розповім, що з нами зроблять, коли впіймають. Вони обов'язково захочуть зробити з цього повчальний приклад. Ти колись бачила, як колесують людину?
Магда мовчала.
— По дорозі на ешафот, ще у возі, кат відриває шматки твоєї плоті розпеченими кліщами. За такий злочин, як цей, відірвуть десь три, або навіть чотири куски плоті. То ж на момент, коли тебе витягнуть з воза на землю, ти будеш уже майже мертвий.