— Дісмасе…
— Під лікті та коліна підкладають дерев'яні дошки. Потім кат підіймає важке колесо — і починає ламати тобі кістки. Якщо судді виявляться милосердними, вони постановлять, щоб починали зверху. Один удар по голові — і все скінчено. Але якщо злочин серйозний, а саме так і вирішать, тоді судді зажадають, щоб кат починав знизу. Спочатку ступні, потім щиколотки, гомілки, коліна і так далі.
— Дісмасе, припини.
— Я колись бачив таку страту у Нюрнберзі. Нещасний залишався живий навіть після тридцяти ударів. Я й досі чую його крики. Це було жахливо. Ти жінка, то, можливо, з огляду на це, вони змінять вирок та спалять тебе живцем. А можливо, і ні.
Магда відсунулася від нього. Він змайстрував подушку з мішковини та поклав їй під голову, вкрив дівчину ще однією ковдрою та пішов спати до інших чоловіків.
Дюрер пробуркотів:
— Яка гарненька казочка на ніч! Ти справжня свиня. Тепер мені насняться кошмари.
— Ти на них заслуговуєш.
Дісмас заплющив очі та почав молитися святій Катерині, — тій, яку катували на колесі, щоб вранці дівчина, яку він кохає, зникла.
Але, коли зійшло сонце, Магда все ще була тут. Вона схилилася над вогнем і готувала смачний сніданок.
25. Бож
За три тижні після того, як вони залишили Базель, Дісмас та Конрад стояли на хребті масиву Бож[23], споглядаючи з височини Шамбері — столицю Герцогства Савойського. Вони разом виїхали вперед на розвідку. Завтра вони увійдуть у це місто.
Це була виснажлива подорож — через Невшатель, Фрібург, Лозанну, Женеву, Аннесі та лісистий масив Бож. За межами імперії вони почувалися у відносній безпеці, тому зупинялися на ночівлю у невеличких містах. Ландскнехти озброєні своїм африканським тоніком, з радістю відвідували кожний бордель, що траплявся на їхньому шляху. Дісмас марно намагався підрахувати, яких коштів стало їм це люте блудство. Але його розум швидко переключався на інші речі.
— Здається, ми не єдині паломники, що розраховують прикластися до плащаниці, — зауважив Дісмас.
— Боже праведний, — похитав головою Конрад, дивлячись на картину, що розгорталася внизу. — Це схоже на дві армії, що рухаються назустріч одна одній.
Шамбері стояв на одному з найпожвавленіших перехресть Європи, у долині між гірськими масивами — Бож на півночі та Шартрьоз на півдні. Річка Лейс омивала його східне передмістя.
Тут завжди перетиналися основні шляхи французьких військ, що йшли війною на Італію, та італійських, що йшли на Францію. Зараз панував мир, але мир — річ тимчасова.
Майже всю західну частину Шамбері займав родовий замок герцогів Савойських. Дісмас добре уявляв, як нинішній герцог Карл прокидається кожного ранку і знервовано виглядає з вікна своєї спальні, дрижачи від страху і благаючи всіх святих, щоб не побачити армії, що марширує до міста під знаменами Франциска І, короля Франції. Дісмас знав, що чотири роки тому Франциск пройшов пішки весь шлях з Ліона до Шамбері, вдягнений у білу туніку паломника, щоб промовити молитви вдячності тутешній плащаниці за перемогу у битві при Мариньяно. Цей вчинок мав схвилювати Карла, бо тим самим Франциск продемонстрував, як високо він поціновує плащаницю з Шамбері. А королі завжди прагнуть заволодіти тим, що поціновують.
З цієї висоти Дісмас та Конрад добре бачили дороги, що вели до Шамбері з півночі та півдня. Обидві були переповнені паломниками та купецькими караванами. Безумовно, картина була видовищна. Тільки одного разу Дісмас бачив такий натовп — у Римі, де йому пощастило опинитися у ті дні, коли помер Папа Юлій II.
— Герцог має бути задоволений, — вимовив Дісмас. — Усі ці гроші ідуть до його казни.
Конрад закивав.
— А це означає, що охорона є всюди, — сказав він, зітхаючи. — На додачу до звичайної охорони каплиці. Ну що, рейзелауфере, як ми з цим упораємось?
— Ми ж монахи. Може, треба помолитися, щоб сталося диво?
— А кому треба молитися у такому разі? Є якийсь покровитель викрадачів плащаниць?
Дісмас почав міркувати.
— Ось, припустимо, святий Марк. Він, власне кажучи, не покровитель викрадачів реліквій. Сімсот років тому якісь хлопці «перевели» його з Олександрії до Венеції. Це було найвидатніше «переведення» з усіх відомих. Тож можна молитися йому. Або тим кмітливим чоловікам, які це зробили: двом купцям-венеціанцям та двом грекам — священику й монаху. Розумієш, вони боялися, що турки, які захопили Олександрію, знищать гробницю святого Марка. Тому священик і монах підмінили тіло святого Марка тілом святої Клаудії.