— Ось така ситуація, як вам самому відомо. Сім'я Альбрехта, всі ті бранденбурзці, бажала мати стільки влади, скільки зможуть отримати. Вони вимагали архієпископства для свого маленького Альбрехта. Але на той момент йому було лише двадцять три, за канонічним правом дещо замолодий, щоб бути архієпископом. І що вони зробили? Виклопотали дозвіл Папи.
Він помовчав і продовжив:
— Але такий дозвіл коштує шалених коштів. То вони звернулися до Якоба Фуггера, аугсбурзького банкіра. Фуггер дав грошей. І вони купили дозвіл. Потім ще й майнцський електорат чекав, щоб його купили. Це ж реальна влада — бути одним з сімох курфюрстів Священної Римської імперії, які вирішують, хто буде імператором. Зараз бранденбурзці хочуть саме цього для свого маленького Альбрехта. От і треба знову йти до Фуггера і просити більше — цього разу двадцять одну тисячу дукатів. Зараз Альбрехт повинен продавати індульгенції, багато індульгенцій, щоб віддати борги. Тому, — вів далі Дісмас, — ми маємо брата Тецеля і його цирк. Тим часом Папа Лев хоче використати свої п'ятдесят відсотків з виручки за Альбрехтові індульгенції для відбудови Святого Петра у Римі. В мармурі, з величезною банею.
Дісмас посміхнувся.
— Ви у Мілані, а ми тут, тому нам добре відомо, що Лев має й інші витрати. Наприклад, його домашній улюбленець слон-альбінос Ганнон. Його мисливські будиночки. Його бенкети, гульбища та оргії, на тлі яких «Сатирикон» Петронія виглядає як аскетичний ретрит[3]. І виходить, що всі врешті-решт працюють на Фуггера.
— Який є германцем, — додав Вітранеллі з ноткою тріумфу.
— Так, він германець, — погодився Дісмас. — Я не стверджую, що продажність — це унікальна італійська риса. Та хіба це мав на увазі наш Господь, коли сказав: «Плодіться і множтеся», — він знизав плечима. — Хоча, це питання для богословів, а не для мене, нікчемного торговця кістками.
Синьйор Вітранеллі посміхнувся та погодився, що шляхи Господні незбагненні.
На цьому й порішили. Потім наповнили свої чаші та випили.
Дісмас сказав:
— Щодо продажності німців, звісно, то Фуггер. Так, Фрідріх виставляє свої реліквії, і люди платять за привілей прикластися до них. І купляють індульгенції. І переконують себе, що це зменшить час їхнього перебування у чистилищі. Але всі гроші, отримані з продажу індульгенцій, Фрідріх витрачає на побудову університету та замкової церкви. Не на домашнього слона і бенкети. Це варто бачити — його університет. І я вам більше скажу, синьйоре. Йому та іншим німецьким курфюрстам дедалі менше подобається відсилати свої гульдени та дукати Папі Леву через Альпи у Рим, щоб оплачувати весь той мармур.
— Скільки всього реліквій у Фрідріха?
— П'ятнадцять тисяч. Може, й більше.
Вітранеллі скривив обличчя.
— Гарний клієнт. І у вас таких двоє.
— Не скаржуся. Вони дуже різні люди. Для Альбрехта реліквії — це бізнес. А Фрідріх просто їх любить. Коли я полюю на них для нього, це… це як… — він широко посміхнувся, — я не хочу казати «квест». Три роки у Святій землі відучать вас від цього слова, це точно. Коли я щось розшукую для нього, я почуваюся добре. З Альбрехтом це більше схоже на… Ну як вам пояснити? Я вже трохи п'яний, розумієте…
Вітранеллі підняв свій келих.
— За святі кістки!
— За святі кістки! — відповів Дісмас під дзенькіт келихів.
Невдовзі він вийшов, щоб відшукати Маркуса у «Червоному Кабані».
2. Рейн
З Базеля Дісмас подався на північ, до Майнца. Він волів би їхати у Віттенберг через Нюрнберг, оскільки в Нюрнберзі міг би відвідати свого друга Дюрера, приємно провести вечір або два в «Райському саду», його улюбленому борделі, відіспатися у власному ліжку, а потім уже вирушати до двору Фрідріха у Віттенберг. Але Альбрехту не терпілося отримати свої замовлення, і він надіслав листа, що хоче мати їх негайно. Тож спочатку — Майнц.
Це була звичайна подорож човном вниз по Рейну, нічого особливого, окрім тьми-тьмущої самопризначених «контролерів», які збирають гроші з усіх мандруючих. Він найняв легкий місткий човник і чотирьох дужих швабських веслярів.
Цієї пори року вода була низька і текла повільніше. Маркус погодився скласти йому компанію. Добре мати когось із такими навичками, як у нього. Якщо вітер буде ходовий, а веслярі не будуть сачкувати, як заведено у швабів, менше ніж за тиждень вони опиняться у Майнці.
Надвечір першого дня Дісмас і Маркус сиділи на юті, спостерігаючи, як сонце вкриває бронзою дерева вздовж східного берега. Здалеку маячіли темні сосни Чорного лісу.
3
Ретрит — період особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою.