— Гільдеґардою.
Дісмас подивився їй у вічі.
— Гільдеґарда Бінгенська, — сказала Магда. — Рейнська провидиця. Вона була дуже свята. Й ніколи не казала поганих слів[24].
Вони спустилися яром і вийшли на дорогу, де приєдналися до потоку пілігримів.
Дісмас наполягав, що їм необхідно приділяти увагу всьому, що вони побачать. Будь-яка деталь може виявитися важливою, якщо їм доведеться тікати у поспіху. Дісмас вважав саме так і буде, бо зайшли вони аж надто далеко.
Дорога проходила через поля, що належали монастирю, який розташувався на вершині гори. В міру наближення до річки Лейс будинків навкруги ставало все більше.
У Шамбері існував лише один міст через річку. Підпори та водоріз були кам'яні; проїзна частина — з важких дерев'яних брусів. Цікава конструкція.
— Це італійський винахід, — пояснив Дісмас. — Бачите отвори на обох кінцях брусів? У разі нападу, їх можна швидко вийняти з місць, щоб зупинити ворога.
— Розвідний міст, що насправді не розвідний, — зауважив Дюрер. — Для монахів, які, власне, не монахи.
Вони увійшли через головні ворота — вони мали назву ворота Відлюдника. Тут був зручний розвідний міст через рів, що оточував стіни укріпленої частини міста. Натовп паломників перекрив рух. Охоронці вимагали «транзитний збір» — плату за вхід. Це спровокувало палкі суперечки та переполох. Після тижневої лісової тиші у масиві Бож цей галас дратував. А який тут стояв сморід!
Паломники зводили намети та навіси уздовж рову. Маленькі крамнички вели жваву торгівлю. Чого тут тільки не було, і на продаж, і на обмін: кури, риба, дичина, вино, сир, усілякі предмети для релігійних обрядів, мазі, бальзами, ліки від усіх відомих хвороб.
Дісмас з професійною зневагою роздивлявся численних торговців реліквіями, що продавали речі явно сумнівного походження. Він нарахував тут чотири цілісінькі тернові вінця. Повсюди можна було побачити копії Шамберійської плащаниці. Будь-яких розмірів: від серветки до простирадла. Одна навіть була оригінальних пропорцій: чотирнадцять на чотири фути, прибита стойма до двох дощечок. Образ Христа був відтворений препаскудно, навмисно жорстоко та криваво. Хлопець, що стояв позаду, вочевидь, сам автор «шедевру», гордовито роз'яснював людям з натовпу подробиці своєї роботи.
Дісмас стиха сказав Дюреру:
— Будемо сподіватися, що у тебе вийде краще.
Дюрер фиркнув.
— Ставлю п'ять гульденів, що цей хлоп — іспанець.
— Чому?
— Подивись, скільки крові. Ці іберійці схиблені на ній. Іспанець не здатний навіть натюрморт з фруктами або квітами намалювати, не поклавши на стіл відрубану голову, з якої точиться кров. Забери в іспанця усі червоні фарби: оксид свинцю, синопію, кармін, кіновар, лак, марену, фуксин, поцуоллі, кармазин — і він устромить собі у вену ножа та продовжить малювати кров'ю. З цього півострова ще не вийшло жодного гідного художника. Вони занадто довго перебували під впливом маврів. Якби маври застукали когось за малюванням портрету, вмить би відрубали руку. Але в інших сферах — медицині, астрономії, математиці — вони зайшли куди далі, ніж ми.
Нарешті вони дісталися готелю для паломників — «благодійного пансіону». Вони б могли дозволити собі й краще житло, але Дісмас вирішив, що це місце краще підходить їхньому чернечому стану. В будинку смерділо з переповнених латрин, кругом були воші, малярія, гнійники, прокисле вино і червивий хліб. Дюрер заявив, що ні за яких обставин не залишиться у приміщенні, що кишить паразитами.
Дісмас не згодився. Він звернув увагу брата Нарса, що той склав не тільки обітницю бідності, але й послуху. На це брат Нарс відповів, що у такому разі він позбавляє себе духовного сану та знайде трикляте житло для себе сам. У Дісмаса не було настрою вгамовувати Дюрерове обурення, то ж він спитав у нього, зціпивши зуби:
— Чому б тобі просто не постукати до герцога у двері та не попрохати достойний тебе покій у замку?
Ця суперечка не мала ні кінця, ні краю. Врешті Магда змушена була втрутитися, доки двоє святих отців не дійшли до привселюдного мордобою. Вона запропонувала тимчасово розташуватися на свіжому повітрі у міських садах за рогом міської стіни, що тяглася від воріт Відлюдника. Всі без подальших суперечок знайшли цю пропозицію найкращою альтернативою проживанню з прокаженими паломниками, хоч як би сильно Господь не любив ці найгидотніші у світі створіння.
Кінець кінцем вони розташувалися під платанами. Там вони могли насолоджуватися і легким гірським бризом, і приємним видом на річку. Ландскнехти осідлали коней та вирушили на пошуки стайні, а також купити якоїсь їжі та вина і заразом дізнатися всього, що треба було дізнатися. Дюрер, який ще й досі перебував під впливом жахливого видовища «благодійного пансіону», зажадав пройтися наодинці, розвідати місцевість.
24
Гільдеґарда Бінгенська (1098–1179) — німецька наставниця, яка заснувала дві жіночі монастирські общини. Відома як письменниця, поет, драматург, лінгвіст, натураліст, філософ, лікар, політичний консультант, провидиця і композитор. Вона є першим в історії композитором, чия біографія відома у подробицях.