Карл Добрий підвівся з трону, розкрив обійми, відкинувши всі етикетні умовності, та почав спускатися, щоб привітати гостей. На його обличчі грала така сяюча посмішка, ніби цієї миті він чекав усе життя.
Герцог виглядав досить привабливо: років тридцяти-сорока, ширококостий, риси обличчя м'які. Але найбільш примітним був його дзьобатий ніс. Дісмас навіть задумався, невже у всіх пожильців Шамбері такі носи?
Як на володаря, Карл був досить скромно одягнений. Ні тобі розсипу дорогоцінних каменів, ні пишних складок шовку або парчі. Він носив чубчик, що надавало його образу деякої жіночності. Очі карі, погляд ніжний. Такий непоказний вид, думав Дісмас, личить тому, хто зростав, навіть не здогадуючись, що стане правителем. Завдяки щасливому випадку, як Карл, так і його батько Філіп Безземельний, отримали герцогську корону суто випадково, але цілком законно, ніяких інтриг та хитросплетінь. Дуже рідкісний випадок.
— Граф Лотар! — вигукнув герцог Карл, притискаючи скам'янілого Дюрера до своїх грудей.
Дісмас затамував подих і благав Господа, щоб Дюрер не зомлів чи не намочив штани. Втім, його молитви були почуті. Граф Лотар ніяково вклонився та промовив твердим голосом:
— Яка превелика честь, ваша високосте!
Вони радилися напередодні, як саме Дюрер має звертатися до герцога, але згодом вирішили, що слівце «кузен» — це трохи безцеремонно, враховуючи диспропорцію у титулах.
— Радість від вашої присутності просто переповнює нас, — проказав герцог Карл. — Але ж чому ви не сповістили нас раніше? Ми б зустріли вас з усіма належними почестями!
Люб'язності нанизувалися одна на одну повним ходом. Дюрер нарешті ужився у роль, як цього й очікував Дісмас, добре знайомий з його природною пихатістю.
Герцог нарешті повернувся праворуч і урочисто промовив:
— Ваша високосте, дозвольте мені представити вам мого найбажанішого гостя — Лотара, графа Шрамберзького.
Дісмас та Дюрер були так зосереджені на Карлі, що тільки зараз побачили, що їхня аудієнція була «герцогською у квадраті».
Лоренцо, герцог Урбіно, правитель Флоренції, возлежав на позолоченій кушетці, підпертий подушками та власним ліктем, немов римський імператор під час прийому підданців.
— Ессо, — промовив Дюрер, схиляючись у витонченому поклоні: руки простягнуті вперед, долоні розкриті та повернені догори, — serenissmo е maestoso duca![25]
Дісмас ніколи не чув італійської Дюрера. Але звучала вона цілком пристойно.
Герцог Урбіно ледь кивнув, чи то у міру ввічливості, яка належить від герцога до графа, чи від фізичної слабкості. Бідолаха мав не найкращий вигляд. На його обличчя був нанесений свіжий грим. Дісмас знову помітив, що права рука герцога щільно притиснута до грудей.
Тим часом герцог Карл розвернувся до нового персонажа. Цей був у пишному багряному вбранні, що відповідало його сану, включаючи «ferraiolo» — плащ-накидку на плечах. Багряний колір, колір свіжої крові, вказував на готовність власника цього вбрання померти заради віри.
— Ваше високопреосвященство, дозвольте представити вам…
Кардинал Луїджі д'Арагона був вагомою персоною у Неаполі. В юності він одружився на онуці Папи Інокентія VIII. Після смерті дружини відрікся від титулу маркіза та прийняв духовний сан. Відтоді його кар'єра стрімко пішла вгору через високі здібності цього священнослужителя до управління та дипломатії. Він був наближеною особою короля Франції.
Дісмас не вперше опинявся при дворі, але такий склад просто збивав з ніг. Йому треба було б випити для впевненості. Проте Дюрер почувався, наче вдома.
Кардинал Арагонський схвально кивнув, побачивши паломницьке вбрання графа Лотара.
— То ви здійснюєте паломництво? Король Франциск — ми з його високістю герцогом Урбіно нещодавно говорили саме про це — він також пройшов паломницький шлях до Шамбері декілька років тому, щоб піднести хвалу за перемогу у славетній битві. Пішки аж від самого Ліона.
Здавалося, що кардинал, зі свого боку, чекає від графа Лотара розповіді про те, з якої причини той вирішив волочитися сотні миль від Шрамберга сюди, та ще й одягнутим у брудний білий мотлох. Доволі незручне запитання, щоб надати відповідь у такому людному місці, ще й у присутності двох герцогів. Але кардиналу дуже хотілося дізнатися, який лютий гріх привів сюди Лотара за спокутою.
Дюрер, між тим, вправно скористався цією нагодою: