— Я віддаю хвалу за вступ мого хрещеного батька на престол Священної Римської імперії. А що привело ваше високопреосвященство до Шамбері?
— Звісно, Свята Плащаниця. І, безперечно, неймовірна гостинність його високості герцога.
У відповідь на цей комплімент Карл стримано посміхнувся.
Кардинал Арагонський продовжував:
— На додачу, Шамбері ще й дуже зручно розташований. Його високість Лоренцо прямує з Урбіно до Парижа на хрестини дофіна. А я, у свою чергу, подорожую з Рима до Парижа у справах церкви.
Дюрер узяв келих вина з таці, яку тримав лакей. Дісмас уже був потягнувся також, але потім згадав своє місце при графі.
— Париж! О Париж! — вимовив Дюрер, наче сумуючи за цим містом. — І як він там?
— Прекрасний, як завжди.
— Радий це чути, — апатично відповів Дюрер. — Але коли я був там востаннє, я побачив його… як це сказати делікатніше?.. Не дуже чистим. Хтось захоплюється французами, але їхня здатність миритися з паразитами…
Кардинал витріщився на нього.
Дюрер продовжував:
— Через ризик наступити на щура вранці побоюєшся витягти ногу з ліжка…
Він навіть здригнувся від огиди.
— Скрізь щури… Я навіть бачив, як один з них ганяв собаку. І я вам скажу, що пес перелякався до смерті. І то був тер'єр!
Герцог Урбіно засміявся, що змусило його закашлятися. Дісмас крадькома зиркнув на герцога Карла — той з останніх сил намагався не розреготатися.
Кардинал Арагонський холодно промовив:
— Припускаю, що ви гостювали не у замку.
— Хвала святим небесам, ні! — підхопив Дюрер. — Я досить добре вивчив Париж, щоб робити власні висновки. У Фонтенбло страшенні протяги. Останнього разу, коли я там зупинявся, мені знадобилася вічність, щоб докликатися слугу і змусити його підкласти дров у камін. Я тоді жорстоко застудився. Але треба віддати належне, ваше високопреосвященство, — у палаці значно менше пацюків.
Він розвернувся до герцога Карла та додав:
— Я маю на увазі, що вони там тільки однієї породи.
Герцог Урбіно тепер просто бився у конвульсіях, видаючи неприємний хрип з легень. Прислужники пурхали над ним, як ластівки.
Кардинал Арагонський спішно відкланявся. Зі стиснутими губами він вислизнув із зали, його плащ-на-кидка волочився по паркету. Монсеньйори поспішили слідом.
Від несподіваних веселощів на щоках герцога Карла з'явилися ямочки. Очі просто сяяли. Потім він стиха проказав тоном хлопчака-бешкетника, схилившись до Дюрера:
— На сьогоднішньому бенкеті я обов'язково посаджу вас біля його високопреосвященства.
Потім він жестом підізвав до себе Ростана та наказав йому знайти покої для графа Лотара. Вони почали щось обговорювати півголосом. Дісмас наставив вуха. Ростан жалівся, що у замку не залишилося жодного вільного помешкання. Герцог відчайдушно розхвилювався з цього. Мажордом повністю розділяв переживання господаря. Але все одно проблема залишилася невирішеною. Незліченними слугами та підручними герцога Урбіно та кардинала Арагонського були зайняті всі ліжка у герцогських апартаментах, усі закутки, комори та ніші.
Вони досить довго сперечалися. Ростан твердо стояв на своєму. Нарешті він сказав, що якщо його високість так наполягає, він таки знайде кімнату. Але для цього знадобиться декого виселити. Герцог, здавалося, дуже добре зрозумів, про кого йде мова. Він злегка зітхнув — так, як тільки аристократи вміють, — і сказав:
— Гаразд.
Тоді Карл розвернувся до графа Лотара та з болем у голосі змалював ситуацію. Це просто жахливо, але, якщо його милість граф Лотар дасть згоду, йому з наближеними до нього особами зможуть надати відносно пристойні покої. Вони, на жаль, розташовуються не у самому замку, але дуже близько, — у подвір'ї Святої каплиці, напроти муру, де буде вивішено плащаницю.
Дісмас подумав: «Це несподівано добре».
Герцог вів далі — щось про те, що з вікна Лотара буде відкриватися просто казковий вид. І, зрозуміло, графа вже включено до всіх головних церемоній та процесій, починаючи з сьогоднішнього бенкету.
На це граф Лотар відповів, що він просто вражений такою великодушністю герцога. Він приймає пропозицію покірливо та з глибокою вдячністю. І, звісно, його хрещений батько обов'язково про це почує.
Наступної миті Дюрер повернувся до Дісмаса з вельми пихатим виглядом — таким же бездоганно пихатим, як його бездоганна італійська, — та наказав йому йти разом з управителем Ростаном, щоб оглянути надані їм покої.
Коротко вклонившись, Дісмас пішов, залишивши Дюрера за розмовою з його новими друзями.