З ватиканських гастрономічних оргій розмова перейшла до іншої теми.
— Новий імператор, — звернувся Лоренцо до графа Лотара, — він, як кажуть, ваш хрещений?
Дюрер кивнув.
— Як ви гадаєте, чи скоро він піде війною на Францію?
— Ваша світлосте, — Дюрер почервонів. — Яке питання!
— Але не безпідставне. Я збираюся до Парижа на хрестини дофіна.
Дюрер допив свій келих одним ковтком.
— Між нами кажучи, я не є членом його військової ради. І не беру участі у цих дискусіях.
Герцог чекав на більше.
І Дюрер кинувся напролом:
— Але ні для кого не таємниця, що між Валуа та Габсбургами не дуже велике кохання. Не думаю, що хтось здивується, якщо почнеться війна.
Герцог Урбіно мав такий вигляд, ніби зараз засне. В словах Лотара не було нічого нового.
— Ми чули, — продовжував Дюрер, — що король Франциск хоче стати імператором. Він, мабуть, дуже нервує через те, що не отримав цей приз. Певно, він відчуває себе трохи затиснутим між імперією та іншим володінням мого хрещеного — Іспанією.
Лоренцо трохи пожвавішав.
— Чи маєте ви щось передати через мене його величності Франциску від вашого хрещеного?
Дісмас знову почав молитися, благаючи Всесильного нагадати Нарсу, що вони прийшли сюди вкрасти реліквію, а не розпалити війну між Францією та Священною Римською імперією.
— Ваша милосте, дякую за пропозицію. Але я тут, у Шамбері, як паломник, а не імперський емісар.
Дякую тобі, Боже!
— Хоча, — додав Дюрер, — гадаю, що імператор стурбований — дуже стурбований! — постійними порушеннями суверенітету Савойї з боку Франциска. Він би волів, щоб ці порушення припинились. — Він зробив багатозначну паузу і додав: — Негайно.
Герцог Карл сяяв. Дісмас майже чув, як він муркоче.
Герцог Урбіно та кардинал Арагонський приголомшено дивилися на Лотара.
— З усією повагою до нашого гостинного господаря, — нарешті сказав герцог Урбіно. — Невже Савойя дійсно турбує імператора?
— О! — піднесено вигукнув Дюрер, — ви навіть не уявляєте, як це тисне на мого хрещеного. В нього до Савойї майже батьківські почуття.
Герцог Урбіно витріщився. Це була вражаюча заява — імператор Священної Римської імперії, виявляється, насправді переймається чварами Франції на її власному задньому подвір'ї зі старомодним і — правду кажучи — майже нікчемним герцогством.
Сторопілий вигляд Урбіно підтверджував підозру, що імператорський похресник напевно йолоп.
Лоренцо люб'язно зауважив:
— Я неодмінно передам це його королівській величності.
— Також передайте від мого хрещеного найщиріші вітання дофіну разом із побажаннями щастя, здоров'я і довгого життя.
Герцог Урбіно кивнув. З цим безтолковим графом усе ясно.
Кардинал Арагонський, дипломат та спеціаліст з геополітики, такий же, як і герцог Урбіно, теж збентежився упаданнями імператора над Савойєю, про які уповноважено заявив граф Лотар. Тому поспішив надати розмові інший напрямок:
— З усією повагою, чи можу я спитати, які плани у вашого дорогого хрещеного щодо єретика Лютера?
— Лютера? — здивувався Дюрер. — Ах, Лютер… Хіба це важлива справа?
— Гірше. Єресь — це жахлива справа. А в цьому випадку — загрозлива.
— Хм, — з сумнівом вимовив Дюрер.
— Його критика Папи не вщухає. Скажу вам відверто: це вже стало надто докучати його святості. Він не може сконцентруватися на своїх справах.
Дісмас у цю мить думав: «Будь ласка, Боже, не дай Нарсу ляпнути: „На яких? На блудстві?“»
— Тобто, на бенкетах? — поцікавився Дюрер.
Кардинал сторопів, його очі стали крижаними.
— На відбудові базиліки Святого Петра. На невпинній підтримці мистецтва. На дослідженнях у галузі зоології. Він у такому захваті від усього цього. А його слон! Він робиться немов хлопчисько поруч із Ганноном. І полювання також… Святий Отець — людина багатьох захоплень.
— Так, — сказав Дюрер, — він досить невпинний.
— І щодо полювання: на жаль, Папі не можна їздити верхи. Але завжди саме він завдає смертельного удару здобичі своїм списом. Як святий Георгій змієві. Він сміливий і мужній. Якби Лютер побачив його у такі хвилини, він би вжахнувся.
Дюрер кивнув.
— Це має бути щось неймовірне. Встромити спис у виснаженого та зраненого звіра. Оце так полювання!