— Ви германець, — сказав кардинал. — Просвітіть мене, граф, бо я хочу знати. Чому курфюрст Саксонський Фрідріх прихистив і боронить Лютера? Всім відомо, що сам він залишається вірним католиком. Я не можу зрозуміти, чому, коли його святість намагається приструнити цього монаха, Фрідріх уперто продовжує захищати його. Поясніть мені це.
— Ну, це досить складно.
— Ви так вважаєте?
— Розумієте, Лютер — саксонець. А Фрідріх — правитель Саксонії. Не беручи до уваги релігійні аспекти, Фрідріх лояльний до своїх підданих.
Кардинал саркастично розсміявся.
— Ви сказали «не беручи до уваги релігійні аспекти»? Але Лютер — монах августинського ордену. Він у першу чергу підданий Рима.
— Саме так, — Дюрер посміхнувся. — Це дійсно складно.
Кардинал насупився. Потім почав знову:
— Попередник вашого хрещеного, покійний імператор Максиміліан, намагався вмовити Фрідріха дозволити допитати Лютера. В нього нічого не вийшло. Я сподіваюся, що ваш хрещений все ж таки підтримає святішого отця у його прагненні притягнути Лютера до відповідальності через напади на церкву.
— До відповідальності? — Дюрер насупив одну брову. — А-а-а, ви маєте на увазі — спалити його?
— А як іще можна викоренити єресь, якщо не очисним вогнем?
— Саме так, — Дюрер закивав. — Хіба не це саме казав наш Господь у Нагорній проповіді?
Кардинал знову витріщився.
— Як назвати той світ, — почав він з гіркотою, — де монах, самотній германський монах… Звісно, я не хочу нікого образити, бо настирливість людей із ваших земель є однією з багатьох їхніх гарних якостей. Але коли один монах відверто підриває авторитет імператора і Папи Римського? Що це за світ?
— Мабуть, прогресивний?
Кардинал Арагонський зітхнув точнісінько так, як нещодавно зітхнув герцог Лоренцо, остаточно впевнившись у тому, що цей «граф Лотар якийсь там» є несосвітенним йолопом.
Уперше за весь вечір Дісмас розслабився. Нехай краще держать Нарса за ідіота, ніж остерігаються його. Він добре грав свою роль.
Саме цієї хвилини Дюрер знову звернувся до кардинала:
— Ваше преосвященство, в мене є питання щодо захоплення святішого отця полюванням…
— Так? — кивнув кардинал, не відриваючи очей від їжі і всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що не має жодного бажання продовжувати розмову з цим бовдуром із другорядної тевтонської знаті.
— Я помиляюся, чи в канонічному праві прописано, що духовенству заборонено полювати?
Кардинал на мить остовпів.
— Духовенству?
— Так. Священикам і на кшталт того.
Арагон уїдливо розсміявся.
— Ви вважаєте верховного понтифіка Рима духовенством?
— Ах, точно, — похопився Дюрер. — Коли Лева обрали Папою, він же ж навіть не був священиком. Хіба ні?
— Канонічне право, у якому ви виявилися дуже обізнаним, не вимагає від Папи бути священиком. Та й після обрання верховним понтифіком його висвятили. До чого ви хилите, можу я спитати?
— Я тільки посилаюся на закон нашої матері-церкви. Що забороняє духовенству, особливо вищим духовним особам, такі світські розваги, як полювання. Це стосується також і деяких інших забавок.
Дісмасове серце намагалося вистрибнути з грудей. Він готувався до того, що Дюрер почне перераховувати «інші забавки». Содомію, обжерливість, святокупство…
Але Дюрер тільки посміхнувся.
— Ваше преосвященство, ви, а не я, авторитет у таких справах. Вибачте мені ці нахабні питання.
І додав:
— Завтра мені доведеться як слід висповідатись!..
Обличчя кардинала набуло кольору його плаща.
Герцог Карл скочив з місця, плеснувши у долоні.
— Велика честь для Савойї вітати таке вельможне товариство за цим скромним столом у замку Шамбері. Ваша високосте, ваше преосвященство, панове, з вашого дозволу, я також приготував для вас невеличку розвагу.
Герцог дав знак. Штору відсунули до самого кінця бенкетного залу. Сотня гостей одночасно ахнула від здивування, побачивши сцену, яка відкрилася за нею.
Дісмас уже декілька разів бачив живі картини. Він вважав їх трохи дивними: живі люди замість квітів, фруктів і різних різнощей.
Цього разу картина зображувала візит трьох волхвів до Віфлеєма — так, як він описаний в Євангелії від Матвія. Приготування до неї потребувало численних зусиль. На додачу до людських персонажів, там були троє живих верблюдів, на яких сиділи волхви. І як зворушливо: першого волхва зробили подібним до герцога Урбіно, другого — до кардинала Арагонського. Третій віддалено нагадував графа Лотара.