— Так, — він наставив на неї вказівний палець, — але ж ти подумала, що це можливо. Чому?
Магда підняла руки вгору.
— Гаразд. Каюсь. Просто така думка виникла у мене в голові. А тоді відлетіла.
— Герцог Урбіно казав щось таке, що ти дійшла висновку, ніби…
— Дісмас, якщо ти негайно не зупинишся, наперстянку доведеться пити мені. Ти завдаєш мені ще гіршого болю, ніж грудний.
Він подумав ще і раптом проказав:
— Можливо, це справжня плащаниця. Я так вважаю.
— Чому?
— Ну, якщо дві групи зовсім різних людей одночасно приїздять до Шамбері, щоб її вкрасти… тут треба подумати.
Магда застогнала.
— Наприклад, — продовжував Дісмас, хоча думки шалено скакали у його голові.— Уявімо, що це справжня плащаниця.
— Добре. Уявила.
— Продажний кардинал посилає мене її вкрасти — тобто, «перевести». Так?
— Так.
— Тепер, якби ти була Ісусом…
— Що за маячня! Я не Ісус.
— Так, але спитай себе: чи хотів би Ісус «переведення» своєї плащаниці до продажного кардинала заради його наживи? А чи хотів би він, щоби нею заволодів італійський герцог, що гниє живцем від сифілісу? Де тут вибір Ісуса?
— У мене голова йде обертом від твоїх «чи»!
— Магда, я професійний мисливець за реліквіями, це моя стихія. Всі факти треба порівняти і дійти рішення. Якщо плащаниця не хоче «переведення» до Майнца, тоді вона має дозволити «перевести» себе герцогу Урбіно. Ти не розумієш? «Випереджаюче переведення» — і саме ти можеш викликати його. Дійсно, Лоренцо хворий на сифіліс. Але ж він племінник Папи Римського!
— Навіщо Ісусу взагалі «переводити» свою плащаницю будь-куди, якщо її шанобливо і дбайливо зберігає у Святій каплиці Карл Добрий?
— Це теж обов'язково треба взяти до уваги, — кивнув Дісмас.
— Але ж ти не вважаєш, що вона справжня.
— А може це Господь змушує мене думати, що це підробка, га?
— Дісмасе, в тебе таке павутиння у голові. Зараз павуки з вух полізуть.
— А хоч би й полізли…
33. Дуже огидно
Пізніше, того ж ранку, у двері постукали. Відчиняти пішов Дісмас.
На порозі сяяв управитель Ростан.
— Учора ввечері ваш господар справив неабияке враження на мого господаря. Гхм!
— Як і ваш на мого, — чемно відповів Дісмас.
— Граф Лотар у резиденції?
— Так, але ще в ліжку. Після такої ночі треба добре відпочити.
Насправді Дюрер зачинився у себе в кімнаті і малював. Дісмас вирішив не посвящати Ростана у хобі його ясновельможності.
— Я приніс запрошення. Гхм! Його милість запрошує графа Лотара на приватний показ Святої Плащаниці.
— О, яка честь! — відказав Дісмас.
— Сьогодні о дванадцятій. Після показу його високість бажає прогулятися із графом… Гхм!.. Тільки удвох. Його високість герцог Урбіно і його преосвященство прийдуть на показ, але мій герцог воліє провести дозвілля наодинці з графом. Він має намір дещо обсудити конфіденційно. Гхм!
— Я впевнений, що мій господар буде у захваті від такої пропозиції.
Ростан заглядав через плече Дісмаса до вітальні.
— Ви задоволені житлом?
— Так, дуже. О, знову мої манери! Заходьте, будь ласка, випийте келих вина!
Ростан на мить завагався, але врешті-решт заявив, що був би радий підбадьоритися. Гхм!
Дісмас завів його у трапезну кімнату і побіг до Магди, щоб вона миттю передала Дюреру, що в них гості, і тому, заради Бога, нехай не ввалюється вимазаний по лікті у фарбі і смердючому терпентині.
Він налив гостю келих рожевого савойського.
— Жива картина, — нагадав Дісмас, — це було насправді прекрасно.
Ростан хіхікнув.
— Ну що тут скажеш, майстре Руфус. Мій хазяїн обожнює живі картини. Ще хлопчиком він робив їх з дерев'яних фігурок. За час моєї служби тут я бачив їх — гхм! — безліч, просто безліч. Утім, вони є гарним джерелом доходу.
— Справді?
— Його високість пропонує — тобто продає — ролі у живих картинах маєтним мешканцям Шамбері та савойській знаті. Дівчина, яка вчора удавала з себе Діву Марію, — дочка мера. Її чоловік, святий Йосип, — власник місцевого винного погріба. Скоріш за все, ми зараз дегустуємо його вино. Досить гарне, між іншим. Дякую. Ціна залежить від важливості ролі. Йосип заплатив п’ять флоринів за роль батька Ісуса. Пастухи — всього по два тестони[26]. Волхви — кожен по десять флоринів. Гхм!
Дісмас посміхнувся.
26
Тестон — важка срібна монета (до 10 г срібла), що чеканилася у Франції, починаючи з часів правління короля Людовика XII (1498–1515).