— Значно краще, — зауважив герцог Карл. — Ми любимо наших паломників, але вони не дуже духмяні. Мені більше подобається запах мирри. А зараз…
Герцог дістав з-під свого плаща великий ключ. Архідиякон подав йому ще один ключ. Із-за штори з'явилися двоє єпископів у митрах. Кожен по черзі подав володарю по ключу. І Дісмас остаточно відкинув думку про те, що це взагалі можливо — здобути чотири різні ключі від чотирьох різних людей.
Архідиякон зібрав усі ключі і рушив до вівтаря. Він опустився навколішки, потім навколішках обійшов вівтар і щез за табернаклем[29]. Почувся скрегіт замка і скрип важких металевих ґрат, які захищали плащаницю.
Герцог продовжив розповідь:
— У 1509 році герцогиня Маргарита замовила найпрекрасніший релікварій для Святої Плащаниці…
Цієї ж миті архідиякон з'явився з-поза вівтаря. У нього в руках була срібна скриня, оздоблена коштовностями.
— …Який зробив фламандський майстер Левін фон Летем. Не треба було б казати, скільки це коштувало, бо це непристойна сума. А через те, що я безсоромний, — він посміхнувся, — я не можу встояти і не повідомити вам, що ця сума дорівнювала дванадцяти тисячам золотих екю.
Його гості схвально закивали. Це була царська сума, яку належить схвалювати саме царям. Дісмас швидко підрахував, що це приблизно половина того, що Альбрехт Майнцький позичив у Якоба Фуггера, щоб купити титул кардинала.
— Це було дуже люб'язно з боку Маргарити, — продовжував герцог, — але ж герцогиня була дуже хитра. До чого це я кажу? До того, що разом із подарунком вона виставила умову. І що це була за умова? А така, що кожного дня, до віку, тут повинна справлятися служба за упокій душі її чоловіка Філібера. І заразом за її власну душу. Яка розумна жінка! Треба й собі зробити якийсь подарунок Святій каплиці, щоб тут вічно молились за мою душу… Так, а тепер…
Герцог кивнув. Архідиякон поставив срібну скриню на вівтар, відкрив і торкнувся її вмісту.
Плащаниця з Шамбері, як здалося Дісмасу, була складена вздовж утроє — до ширини трохи завбільшки фута. Він рахував швидко, поки архідиякон і єпископи не почали розгортати її. Впоперек — тридцять два згортки…
— А тепер помолимося у тиші, — вимовив герцог.
Усі схилили голови, окрім Дісмаса і — він це одразу помітив — Караффи.
— Ессе sindon! — проголосив архідиякон. — Дивіться на неї.
Точно, подумав Дісмас. Після бичування Ісуса Пілат показав його розлюченому натовпу і сказав: «Ессе homo» — «Подивіться на людину». Не «подивіться на царя іудейського». Можливо, люди у натовпі розгледіли б, що цей жалюгідний, скривавлений чоловік ніякий не цар. Хитрість не вдалася. Натовп потребував розп'яття. Роздратований Пілат наказав написати на табличці, прибитій до хреста над головою Ісуса, сміховинне «Ісус з Назарета, цар іудейський» — на івриті, латиною та грецькою.
Дісмас згадав історію полювання за Святою Плащаницею. Перша зачіпка — з VI століття. Свята Ніна з Грузії стверджувала, що дружина Пілата зберегла плащаницю Христа. Скільки версій було! Він спробував згадати ім’я дружини Пілата… Клаудія, так? За легендою, вона прийняла християнство і закінчила життя теж святою. В Євангелії від Матвія говориться, що це вона надіслала повідомлення Пілату про те, що Ісус невинний. Їй наснився якийсь сон. Так само, як і дружині Юлія Цезаря Кальпурнії перед тим, як його вбили. Їм завсіди снилися кошмари, цим дружинам римських можновладців. Воно й не дивно після переїдань на нескінченних бенкетах…
У каплиці всі одночасно зітхнули.
Розум Дісмаса просвітлів, як повітря після грози.
35. Оце так показ!
— До бісової матері ту плащаницю. Дванадцять тисяч золотих екю! Гадаю, ми вкрадемо скриню.
Дісмас зітхнув.
— Конраде, не можна бути монахом і отак лаятись. Тобі байдуже до власної душі?
— Ти сказав, що це підробка.
— Ну… Зараз я вже не розумію. Можливо, так. Можливо — ні. Але все одно, не кажи такого.
— Розповідай далі, — попросила Магда.
Вони зібралися всі разом у найбільшій кімнаті апартаментів архідиякона, окрім Дюрера, який після показу пішов прогулятися наодинці з герцогом.
— Я бачив багато, дуже багато плащаниць. І жодної, схожої на цю. З іншими можна одразу бути впевненим, що це діло рук людини. Зображення нечітке. Спочатку ти його не бачиш. Потім — бачиш. Полотно якісне. Щільне плетіння «риб'ячя кістка». Дуже схоже на те, на якому малював Дюрер для Альбрехта, і на те, що я придбав у Базелі.