Чоловік високий. Обличчя видовжене. Ніс помітний. Повіки закриті. Герцог Карл казав, що зблизька можна розгледіти римські монети, які були покладені йому на очі. Але близько ми не підходили.
П'ять ран — як п'ять кровавих плям. На лобі — від тернового вінця. Руки складені на паху, так. Там ще текла кров із ран на плеснах. Не на долонях. Це точно, бо якщо б цвяхи вганяли у долоні, то вони б прорвалися під вагою тіла, і він би впав. На підошвах ступнів крові більше всього… Також є кров на боці, ця — з рани від списа Лонгина. Цей спис я здобув для Фрідріха Саксонського декілька років тому. Рана від списа на правому боці грудей. Що також співпадає. Римських воїнів навчали наносити удари у правий бік, бо противник тримав щита лівою рукою, захищаючи серце. Кров сама по собі не червона, а кольору плям від іржі… Плащаниця вся цільна — єдиний шматок. Десь чотирнадцять на чотири фути. З одного краю — переднє зображення тіла, з іншого — заднє, наче тканина вкривала тіло з двох боків і була зібрана на тім'ї…
І тут проблема. Я знаю від раввінів, з якими мав справу у Святій землі, що тоді був звичай використовувати окреме полотно для голови. І в Євангелії від Іоанна, дійсно, також говориться про окреме полотно для голови. А ця плащаниця цільна. Що з цього слідує? Нічого. На спині чоловіка сотні дрібних ран. Бичування — це така жорстокість. Римляни додавали свинець і гострі кістки на кінці батогів, щоб роздирати плоть. Тож можна подумати, що самого тільки бичування було б достатньо, щоб померти. Звісно, в більшості випадків, так і було. Але для Ісуса знадобилося більше страждань. Тоді…
Дісмас замовк і похитав головою.
— Що?
— Тоді таке трапилося! В каплиці стало дуже тихо. Герцог Карл, який досі говорив без упину, — навіть він замовк. Кожен напевне думав: «Ось плащаниця, в якій лежав розіп'ятий Ісус Христос». Це таки змушує притримати язика. Тож ми були там у тиші, кожен зі своїми думками. Потім почувся цей звук. Герцог Урбіно… Його раптом накрило. Він почав гатити себе кулаком у груди. І не тому, що йому бракувало Магдиної наперстянки, ні. Він повторював одне й те ж: «Меа culpa, mea culpa, mea maxima culpa!»[30]. Тоді він почав плакати. Скоріше, ридати. Ми дивилися один на одного, це було так, ну… взагалі ніяково. А тоді… Боже праведний!.. Лоренцо був на колінах, як і ми усі. Раптом він скочив на ноги і кинувся на плащаницю. Архідиякон і єпископи тримали її за краї… Бачили б ви їхні обличчя, коли вони второпали, що діється. Вони розгубилися, не знали, що робити. Врешті-решт, цей Лоренцо — герцог Урбіно, племінник Папи, почесний гість їх володаря. Після цього, здається мені, більше не відбудеться жодного приватного показу плащаниці для італійців, хворих на сифіліс.
— Що ж сталося?
— Сталося те, що герцог Урбіно схопив плащаницю обома руками і, доки архідиякон і єпископи не відняли її у нього, тицяв у неї обличчям.
— Святі небеса!
— Так. І яким обличчям — укритим жахливим гримом, щоб приховати гнійники, що не загоюються.
— Це огидно, — скривився Конрад.
— Так, Конраде, дуже. Я бачив вираз обличчя бідолашного герцога Карла. Думаю, він теж вважав це огидним.
— А тоді що?
— Тоді архідиякон і єпископи почали виривати плащаницю з рук оскаженілого Лоренцо. Але він не здавався. О, ні! Він міцно тримав її, ридав у неї, заливався слізьми і стогнав, благаючи Ісуса негайно зцілити його. У мене у голові майнуло: «Господи, вони ж зараз її розірвуть на шматки!» Уявляєте?
Магда перехрестилася.
— Наступної хвилини Караффа вхопив Урбіно за боки, щоб відтягти його. Нарешті йому це вдалося. Атмосфера в Святій каплиці цієї миті дуже відрізнялась від тієї, що була спочатку, я вам скажу. Герцог Карл похмуро мовчав. Гадаю, через те, що майже втратив свідомість через надмірне хвилювання. Щодо охоронців та прислужників каплиці… ті взагалі не знали, що їм робити. Але, скажу вам з власного досвіду: охоронці святинь, вони… ви б точно не захотіли мати справу з ними. Вони дають особливі обітниці. Тож вони наставили свої списи, і на якусь мить я вирішив, що вони заколють Лоренцо прямо у Святій каплиці. Архідиякон і єпископи, дуже бліді, нарешті звільнили плащаницю, вибігли з каплиці і зникли. Гадаю, для того, щоб відчистити її від… — Дісмас здригнувся, — від слідів ревного поклоніння герцога Урбіно.
Усі мовчали.
Нарешті Наткер вимовив:
— Якщо вона справжня, сифіліс минеться. Хіба ні?