— Не розумію.
— Плащаниця хоче, щоб її «перевели».
Усі знову витріщились на Дісмаса.
— Вона говорила зі мною.
Дюрер прошепотів Магді:
— Йому треба як слід відпочити…
— Нарсе, — сказав Дісмас, — не треба поводитися зі мною, як з божевільним. Плащаниця хоче, щоб її «перевели». Я це тобі авторитетно кажу.
Усі подивилися один на одного.
— Щоб уберегти її від герцога Урбіно, — пояснив Дісмас.
— Н-ну, — невпевнено почав Дюрер. — Якби я був Ісусом, я б теж не хотів, щоб хворий італійський герцог використовував мою плащаницю в якості носової хустки. Хоча…
— Ми «переведемо» плащаницю, — сказав Дісмас. — А тоді повернемо її герцогу Карлу Доброму.
— О, ні! Ні, ні. Який тоді у цьому сенс? — сказав Конрад. — Ризикувати життям під час викрадання тільки для того, щоб повернути її назад?
— Хіба це не чудово? — спитав Дісмас. — Хіба часто ти становишся свідком Божого промислу?
Раптом навалився морок — Дісмас знепритомнів.
Він чув голоси. Жіночі й чоловічі. Поблизу. І відчував щось приємне та прохолодне на своєму лобі. Він хотів розплющити очі, але це вимагало надто великих зусиль. Тож він лишився зі заплющеними очима і слухав голоси.
— Таке траплялося раніше? — спитав жіночий голос.
— Ніколи, — відповів чоловічий.
— Про це мені казав Парацельс. Він був хірургом в армії. Спочатку мозок не може усвідомити те, що трапилось. Реакція наступає пізніше. Іноді вона проявляється дуже дивним чином.
— Чути, як з тобою розмовляє плащаниця, це, звісно, дивно.
— Не дивніше, ніж провисіти на гаках, зачеплених за вуха, руки і ноги, цілий тиждень…
Дісмас розплющив очі.
— Що відбувається?
— Ти впав, — сказала Магда. — Як ти почуваєшся?
Дісмас піднявся на ліктях.
— Добре. Мені наснився сон. Де всі? Котра година?
— Північ. Ти довго спав.
Дісмас подивився на Дюрера.
— Що ти тут робиш?
— А ти як думаєш? Турбуюся про тебе.
Магда спитала у Дісмаса:
— Ти щось пам'ятаєш?
— Нарс сказав, що знає, як зробити плащаницю.
— Щось іще?
— Ні. А що?
Магда посміхнулася і погладила його по голові.
— Нічого.
Дюрер сказав:
— Поки ти перебував у обіймах Морфея, я розв'язав задачу, як підмінити плащаницю.
Дісмас подивився на нього стомлено:
— І?
— Герцог Карл планує поставити ще одну живу картину. У ніч перед показом плащаниці.
— Так.
— Як ти думаєш, що це за картина?
— Не знаю. Мабуть, канонізація живописця Дюрера?
Дюрер пирхнув.
— Ну, ти ще станеш свідком канонізації цього живописця. Тема картини — «Тайна вечеря». І кого, як ти вважаєш, обрали на роль найулюбленішого Ісусового учня?
— Не провідна роль? Це просто сором. Як ти таке допустив?
Дюрер подивився на Магду:
— Здається, гарячка минула. Він повернувся до тями. На жаль.
36. Вдалося?
Опівночі наступного дня до апартаментів архідиякона прийшов один із людей Ростана з повідомленням для сестри Гільдеґарди від Караффи. То був наказ «Приходь».
Дісмас звелів слузі почекати за дверима. У кімнаті були лише він і Магда. Дюрер пішов з ландскнехтами — шукати все необхідне для виготовлення другої плащаниці.
Магда зітхнула і покірно кивнула.
— Мені треба йти.
— Ні.
— Як я можу відмовити?
— Ти не бачила його у каплиці, коли він кинувся на плащаницю. Він божевільний. Він може зробити що завгодно.
— Я монахиня. Як це буде виглядати, якщо я не піду?
— Ти не його монахиня. Ти нічим не зобов'язана італійському герцогу.
Але Магда вже збирала аптекарське начиння.
— Він хворий, — сказала вона. — Може, він вмирає зараз. Якщо ти думаєш, що він мене зґвалтує — не бійся. У нього не вистачить сили.
— У нього вистачило сили у каплиці погратися у «хто кого перетягне» з архідияконом і двома єпископами.
— Дісмас, він послав за лікарем, а не за блудницею.
— Ростан сказав, що він атакував уже п'ятьох служниць. П'ятьох!
— Я зумію попіклуватися про себе.
Вона витягла з-під ряси короткий кинджал.
— Магда, будь ласка…
— Якщо ти впевнений, що вони приїхали сюди викрасти плащаницю, чому б не дізнатися про це все, що вдасться? Може, він щось скаже у гарячці.
— А якщо Караффа почує, що він тобі сказав? Думаєш, він хоч на мить завагається перерізати тобі горло? Він вигодуваний тарантулами.