Лiда (посмiхаючись). Навряд, якщо листа написано на машинцi.
Полковник (трiумфуючи). А! Попались! Попались! Значить, ви самi його писали, якщо знаєте, що на машинцi.
Лiда (весело смiється). Та заспокойтеся, полковнику. Я ж бачу адресу на конвертi — друкованi лiтери.
Полковник. Тьху! (Ховає листа).
Юркевич (нiби нетерпляче). Вибачте, пане полковнику, це все дуже цiкаво, але при чому ж тут я?
Полковник (допитливо дивиться на Юркевича, потiм на Лiду). Так ви не знаєте цiєї, хм, дами?
Юркевич. На превеликий жаль, нi.
Полковник. А! На жаль…
Юркевич. Так, бо вона дуже гарненька.
Полковник (розгублено). Чорт зна, що таке! Ви здається, знову наплутали, поручику…
Х
Входять Лундишев i Карфункель. Обидва знову пориваються до полковника.
Лундишев (ввiчливо уклоняючись Лiдi). Мадмуазель… Пробачте, полковнику, але так же не можна!
Карфункель. Дас iст унергерт! Начальник станцiї нiде нема, поїзд нема. Я не можу бiльше ждаль!
Лундишев. Я починаю турбуватися. Чи буде кiнець кiнцем наш поїзд, чи…
Полковник. Панове, я ж вам казав…
Лундишев (до Юркевича). А ви ще тут, мiй молодий друже! (Озирається на Лiду). Ба! Кого я бачу! Ну, звичайно ж, то-то я дивлюсь — таке знайоме обличчя! Так ви…
Юркевич (зляканий, робить крок уперед i бере Лундишева пiд руку). Пробачте, граф, я хотiв вас щось спитати…
Лундишев. З охотою, з охотою, мiй друже. Так то, значить, ви вже її зустрiли — вашу милу курочку. Пардон, мадмуазель, вибачте старого. Заздрю щасливцевi, хе-хе-хе! Але яка вона тепер красуня! Ай, та не давiть менi так руку!
Полковник. Стривайте, граф, хiба ви знаєте цю даму?
Лундишев (скрикує). Ай! Та чого ви щипаєтесь! (Тре руки). Ну, та, звичайно ж, знаю. Це ж наша люба мандрiвниця, яку мсьє Юркевич так довго шукав i вiд якої вiн одержав сьогоднi листа. Я її чудово пам'ятаю.
Полковник (швидко). Лiда Званцева?
Лундишев (у захватi). Так, так. Iменно, Лiда! Мила курочка, яку…
Полковник. Ну, граф, ви зробили нам велику послугу!
Юркевич (не витримавши, кидається на Лундишева i хапає його за горло). Негiдник! Iдiот! Ти вдруге вiдняв її у мене, мою радiсть!
Лундишев. Що таке! Караул! К… к…
Скориставшись iз замiшання, Лiда вихоплює револьвер i кидається до дверей.
Полковник. Хапайте її! Держiть!
Сум'яття. Лiда кидає офiцерам стiльця пiд ноги i тiкає. Поручик падає, Лундишев виривається з рук Юркевича i з криком бiжить до дверей.
Лундишев. Караул! Вiн збожеволiв! (Тiкає).
Полковник. Дверi на замок! А, то ось воно що!
Заарештувати, заперти, розстрiляти! (Показує на Юркевича солдатам, тi беруть його за руки).
Пострiл за дверима, другий.
Юркевич (кричить). Геть! Вони її вбили, негiдники!
Цiєї ж хвилини обидва офiцери вертаються, ведучи пiд руки Лiду, яка вже не пробує вириватися.
Поручик. Єсть, пане полковнику! Затримали! (Притискує хустку до щоки). Злочинниця вiдстрелюва-лась…
Юркевич (поривається до Лiди). Лiдо! Моя рiдна дiвчинко!
Полковник. А! То ось яка тут стенографiя? Чудово! Через пiвгодини будете обоє розстрiлянi. Поручику, розпорядiться.
Карфункель, який увесь час уважно стежив за цiєю сценою, тепер виступає вперед.
Карфункель. Iр зайд толь! Вi з'їхаль з глузду! Я протестую! Потрудiться не робити дурницi i вiдправляйте наш поїзд. Я телеграфiрен германський посол!
Полковник. Що таке! Та ви ошалiли! Я вас самих розстрiляю через двадцять чотири години… через двадцять чотири хвилини.
Карфункель. Мене? Через двадцять чотири хвилини? Зальбадерей! Мене?
Полковник. Що таке! Взять його!
Карфункель. Через двадцять чотири хвилини? А вi знаєте, що буде з вами через двадцять чотири хвилини? Ха! Раджу вам краще розпорядiлься з вашим час. Алле таузенд! Тисяча диявол! (В гнiвi наступає на полковника, махаючи перед його носом своїм годинником). Двадцять чотири хвилини! Краще скажiть, де ви подiль мiй поїзд? Вiддайте менi пiвгодини — чуєте? — пiвгодини, якi я загубiль через ваш гармидер — вони менi коштують десять рокiв, чорт би вас побраль!
Полковник (вiдступає спантеличений). Та це божевiльний! Взять його!
Карфункель. Нi, не божевiльний.
Гарматний пострiл.
Ага! Вi чуєте? Вi чуєте, як б'є цей годинник? Дi штунде гат гешляген. Ваш час пробiль! Подумайте самi про вашi хвилини.
Полковник (розлючено). Мовчiть! Поручику! Взять!
XI
Вбiгає офiцер, за ним двоє солдатiв.
Офiцер. Пане полковнику! Тривога! Прорив! По станцiї б'ють з панцерника.
Гарматний пострiл.
Карфункель. Ага! Я казаль! (Спокiйно заводить годинника).
Полковник. Та звiдки? Де? Ви з глузду з'їхали! Тут i фронту нiякого немає.
Офiцер. Так точно. Червонi наступають з Тернiвки. З пiвночi. А це, певно, партизани. Якийсь шалений панцерник прорвався в тил.
Гарматний пострiл. Дзвiнки. Телефон.
Карфункель (спокiйно). Поспiшайте, гер полковнику. Вашi двадцять чотири хвилини скоро проходiль.
Полковник (люто). А я вас все-таки розстрiляю! Подати автомобiль. Я їду в мiсто. Поручику, ви залишаєтесь комендантом станцiї. Поставте варту до заарештованих. Розпорядiться по станцiї. Евакуюйте що можна. А через двадцять хвилин — усiх розстрiляти.
Поручик. Як, пане полковнику, i нiмця? Насмiлюся доповiсти, що…
Полковник. Ну, добре. Нiмця поки що евакуюйте. Там побачимо. Цих двох. Ходiм!
Поручик. Слухаю, пане полковнику!
Полковник i обидва офiцери виходять.
Поручик (до солдатiв). Стерегти заарештованих. Один — бiля дверей, другий — пiд вiкном.
Виходить. Солдати замикають дверi i теж виходять.
XII
Юркевич (кидається до вiкна). Вартовий! (Пробує дверi). Замкнуто. Лiдо, моя дорога Лiдо! (Бере її руки). Невже ж я знову бачу тебе, бачу твої милi, рiднi очi, про якi я так часто мрiяв усi цi роки нашої розлуки!
Карфункель (який тим часом сiв на столi i розглядає годинника, встромивши око в лупу). Зальбадерей! Пустий балакня…
Лiда. Любий! I ти мене не виказав — тебе мордували!
Юркевич. I тепер, через сiм рокiв, знайти тебе, щоб знову… щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!..
Карфункель. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень — що вiн знає про час?
Лiда. Так, так!
Юркевич. Двадцять хвилин життя i любовi — та це ж вiчнiсть!
Карфункель. Не забуваль мiй урок. Хм…
Юркевич. Тiльки мiщани лiчать час роками — ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi!
Лiда. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй єдиний!
Гарматний пострiл.