1929 рiк. Та сама станцiя, але тепер її не пiзнати. Старої, знайомої нам одноповерхової будiвлi вже немає. Вiд неї лишилася сама лише бокова стiна, якої не встигли розiбрати i за якою вирiс високий корпус нового вокзалу. Вiн уже готовий, але закритий поки що риштованням, i тiльки нагорi видно частину фасаду з великим станцiйним годинником. Саме його i закiнчують зараз установляти майстер та його помiчник, що пiднялися по сходах на риштовання.
Але будiвля ще не закiнчена. I хоч усi вiльнi стiни оздобленi гiрляндами та червоними полотнищами гасел, хоч скрiзь заметено i чисто, але стоять ще бочки з цементом, не прибранi ще драбини, вiдра, вапнярки. А на святкових полотнищах горять золотi написи:
«1929 рiк. Привiт мужньому бiйцевi за соцiалiзм машинiстовi Черевковi, делегатовi V Всесоюзного з'їзду Рад!», «Хай живе п'ятирiчка соцiалiстичного будiвництва!»
І
Гучний удар станцiйного дзвона вiдкриває цю сцену. I зараз же починається метушня. Квапливо пробiгають кiлька спiзнiлих робiтникiв, тягнучи лопати, вiдра, мотки дроту. Спiшно проходять начальник станцiї, назустрiч якому йде, застiбаючись на ходу, секретар осередку. I вiдразу ж з усiх бокiв починають сходиться й збiгатися залiзничники; серед них знайомi нам Василь Iванович, Iван Терентiйович та iншi, а також музики залiзничного оркестру.
Секретар (на ходу). Скорiше, товаришi, скорiше! Оповiстка! Через двадцять хвилин поїзд.
Начальник станцiї. А де зустрiчаємо?
Секретар. Та я ж казав — на перонi. А що ж Василь Iванович? То куди ж це вiн пропав? Вiн же промову мусить говорити.
Начальник станцiї. Та осьдечки вiн, не роби панiки, Петре Михайловичу.
Секретар. Еге, добре тобi — панiки. А чого ж це бочок оцих не забрали? Я ж вам ще вчора казав.
Вбiга капельмейстер чех Куриця.
Куриця. А де ж тромбон? Де цей лайдак — знову на базар побiг?
Секретар (до робiтникiв на риштованнi). Чи ви бачили? Досi з годинником возяться. Та що це ви мене зарiзати хочете, чи що? Я ж тебе просив, Рабинович!
Майстер зриштовання. Та не хвилюйтесь, Петре Михайловичу, — все готово. Зате ж годинник буде — красота! Такого годинника навiть у Жмеринцi немає. Не годинник, а музика!
Секретар. Так, музика — добре, що згадав. Дивись же, товаришу Куриця, не пiдкачай. Як тiльки пiдiйде поїзд — дуй, щоб, значить, конкретно i одноголосно, без жодних там воздержавшихся. А то в тебе, наприклад, на Перше травня, баси — гу-гу-гу! а самої музики й немає. I виходить вiдрив од мас i вiдсутнiсть керiвництва.
Куриця (похмуро). Я своє дiло знаю. А коли корнет-а-пiстон заткнувся…
Корнет. У мене пауза була. Я не винен, що невiрно вони пишуть.
Секретар. Я ж кажу — ноти є, а музики немає. Дивись, товаришу Куриця, не пiдкачай!
Куриця. Добре, я своє дiло знаю. А де ж тромбон?
Раптом невiдомо звiдки чути куряче сокотiння — ко-ко-ко-ко-ко!
Секретар (здивовано). Що таке? Це де курка?
Куриця (розлючено). Що єст то за глумування, хто то дражнiлься?
Секретар. Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це вам здалося.
Куриця. Як здалося, — я сам чув.
II
Куриця. А де тромбон? Де цей лайдак? Завжди спiзнюється. Певно, на базар побiг.
Знов чути вже енергiйне куряче кудкудакання — куд-куд-кудак-куд-кудак! Загальне здивування, потiм регiт.
Секретар. Що за неподобство! Де це курка? Товаришу Куриця, вживiть же заходiв! Скандал!
Куриця (розлючено). Я не дозволю подiбнi насмiшки! Хто приносиль курка?
— Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це не ми.
Кудкудакання пiдсилюється. Вбiгає захеканий ще один музикант — тромбон. Кидається до канапи i дiстає з-пiд неї кошик.
Тромбон. Звиняюсь, товаришу Куриця, — це моя. Сьогоднi, знаєте, недiля, великий базар, то я по дорозi купив, дешево — за два карбованцi. Та тихше-бо ти, дур-ко! Кш!
Куриця. Зараз же забирайся геть, негiднику! От i працюй з таким народом. А ще тромбон! Тьфу!
Тромбон. Я миттю. Вiддам жiнцi i назад. (Бiжить),
Регiт.
Секретар. Я тобi казав — вiдсутнiсть керiвництва. У тебе, товаришу Куриця, не керiвництво, а курiвництво.
III
Входить Юркевич. Вiн постарiв, йому 42 роки, в чорних ще кучерях прозирають срiбнi нитки. Але вигляд у нього чудовий — елегантне пальто i капелюх, обличчя випещене i самовпевнене, в руках шикарний чемодан. Озирається, пiдходить до секретаря.
Юркевич. Добридень, товаришу! Дозвольте спитати, кого це тут проводжають? Або, може, зустрiчають?
Секретар. Зустрiчаємо, товаришу, зустрiчаємо! Нашого робiтника, машинiста. Вiн, знаєте, делегатом на Всесоюзному з'їздi Рад, i взагалi. Перший ударник. Тепер ось орден одержав. У газетах навiть писали. Машинiст Черевко.
Юркевич. Черевко? Андрiй?.. Андрiй Трохимо-вич? Та що ви! То вiн ще живий, здоровий?
Секретар. А ви його знаєте? Конкретно?
Юркевич. Ну, аякже! Я ж тут багато рокiв прожив, у вашому мiстi. А скiльки пережив… (зiтхає) на оцiй самiй станцiї. (Озирається). Тiльки де ж це вона? Новi стiни, годинник, скрiзь риштовання, все зовсiм iнше…
Секретар. Новий вокзал, товаришу, будуємо — справжнiй, як слiд — незабаром вiдкриємо.
Юркевич. Так, не пiзнати… (Озирається). I подумати, що колись тут… Так, давно це було — з того часу я тут рокiв вiсiм не був.
Секретар. Скажiть! А хто ви, пробачте будете?
Юркевич. Я? Я Юркевич, письменник, — може, чули?
Секретар. Авжеж! Читали, читали вашi твори, дуже приємно…
Кiлька чоловiк вносять довгастий, труноподiбний ящик. Слiдом iде iноземного вигляду громадянин у котелку.
Секретар (наштовхується на носильникiв). Це що! Куди це ви! Назад! З глузду з'їхали? Знайшли час труни тягати.
Службовець. Адже ж на поїзд.
Секретар. На поїзд? То чого преш цим ходом? Шляпа! Повертай назад!
Ящик виносять назад.
Юркевич. Що це? Вмер хто, чи що?
Секретар. От йолопи! Знайшли час. Це в нас тут проживав один помiщик, колишнiй, знаєте, граф. Курiвник.
Юркевич. Лундишев? Та що ви? Так це вiн умер?.. От зустрiч!..
Секретар. Вiн ще 1925 року вмер, а це його брат з Парижа, чи що, виклопотав, щоб забрати туди — за кордон. Нехай везе — нам цього добра не жаль.
Юркевич. Так вiн умер… Кумедний був старий. Так i не дiждався своєї принцеси Буль-Буль ель Газар…
Секретар. Пробачте, про що це ви?
Юркевич. Нi, це я так. А скажiть… ви не знали часом однiєї… товаришки… Званцевої… Лiди Званцевої?
Секретар. Званцевої? Лiди? Ну, аякже! Бойова була жiнка — другої такої не буде. На всiх фронтах билася — i проти Денiкiна, i проти Врангеля, i в Середнiй Азiї. Щоб Лiди Званцевої та не знати! Вибачте, здається, знову оповiстка. Iване Терентiйовичу, пiди довiдайся, в чому справа.
Юркевич (хвилюється). Бойова була… Значить, її немає. Вмерла. Бiдна Лiда! Послухайте, ви не скiнчили про Лiду Званцеву…
Секретар. Так, бойова була… поранена була тяжко — на Перекопi. Насилу врятували.
Юркевич (хапає його за руку). Врятували? Значить, вона жива? Ви її потiм бачили?
Секретар (не поспiшаючи, закурює цигарку). Це кого, Лiду? Званцеву? Та вона ж i тепер тут.