Юркевич (у розпачi). Та їй-бо ж це неправда! Я один — невже ти не вiриш?
Софiя Петрiвна. Сюди йдуть. Прощайте. Можете їхати. Можете тiкати один або вдвох — менi однаково. Коли я побачила, як ви злякалися, менi стало гидко. А тим часом — дивiться, якби я застала вас удвох (виймає з торбини маленький револьвер), менi здається, що я… (Юркевич злякано вiдступає). Прощайте!
Швидко виходить, зiпхнувши з порога графа Лундишева, що спiшив увiйти.
Юркевич, очманiлий, сидить на своєму чемоданi.
IV
Юркевич. Та пiсля цього зубний бiль… сама тобi насолода!
Лундишев (жвавий дiдусь у шикарному пальтi i плескуватому кашкетi). Чорт вiзьми, трохи не збила з нiг — не жiнка, а буря, ураган!
Юркевич (знесилений). Iменно ураган… Зубний бiль!
Лундишев (помiчає Юркевича). Слава богу, ще тут. Пардон, якщо не помиляюсь, мсьє Юркевич?
Юркевич (пiдводиться). Я — Юркевич, до ваших послуг!
Лундишев. Дуже, дуже радий! Граф Лундишев. Давно шукав нагоди — можна сказати, ваш поклонник. Чув вашу лекцiю в нашому клубi взимку — про мiстичний анархiзм або анархiчний мiстицизм — точно не пам'ятаю. Дуже мило, дуже мило! Але справа не в тому. Страшенно поспiшав. Слава богу, ви ще не поїхали, фу!
Юркевич. Ви… хотiли мене бачити?
Лундишев (сiдає). Курите? Будь ласка. Ну, звичайно ж, мчав двадцять верст iз села. Справа ось у чому. Вчора в мене обiдав Андрiй Iванович, ваш директор, i мiж iншим розповiв, що один його вчитель — тобто, розумiєте, ви, їде в Париж на виставку. Я так i пiдскочив. Коли? — питаю. Та, каже, завтра, якщо вже не поїхав. Сiдаю в екiпаж i лечу на станцiю…
Юркевич. Ви хотiли менi щось доручити?
Лундишев. От-от! Маленьке, але дуже цiкаве доручення. Буду вам безмежно вдячний!
Юркевич. Будь ласка, дуже приємно…
Лундишев. Любий мiй, ви повиннi привезти менi з Парижа принцесу Буль-Буль ель Газар…
Юркевич. При… принцесу Буль-Буль?
Лундишев (регоче). Ха-ха-ха! Заспокойтеся, це не так уже важко. Ця принцеса є не що iнше, як чудова, е… принадна, е… чарiвна курочка. Курка, ви розумiєте?
Юркевич. Ку… курочка?
Лундишев. Ну, так, курочка. Треба вам сказати, що я завзятий курiвник. В моєму маєтку, в Лундишевцi, цiле куряче мiстечко — щось невимовне. Такий, розумiєте, парк, грати, будиночки, вода — всi iснуючi породи курей — кури малайськi, японськi, брабантськi, китайськi, бентами, плiмутроки, лангшани, кури жовтi, червонi, синi i бiлi, кури малесенькi i величезнi — словом, цiле куряче царство. А якi пiвнi! О! Якби ви бачили мого герцога де Гiза! Весь, розумiєте, чорний, неначе в оксамитi, а яка велична постава — куди тобi Шаляпiн! Хоч зараз на сцену.
Юркевич. Скажiть, просто дивно!
Лундишев. Да, так ось про нашу принцесу. Ви, звичайно, розумiєте, що я стежу за всiма виставками, журналами з курiвництва i таке iнше. Сам багато разiв посилав курей на виставки, маю силу медалей, дипломiв i т. д. I ось тиждень тому одержую останнiй журнал з Парижа — i що ж ви думаєте? Довiдуюсь, що на виставцi в числi iнших чудес виставлено предивну, чудову, надзвичайно гарну, невимовної краси курочку. Iндiйська порода — принцеса Буль-Буль ель Газар. Ви розумiєте? Небувала рiдкiсть, єдиний в Європi екземпляр. Нi в Ротшiльда, нi в лорда Дурлея нiчого подiбного немає. Можете собi уявити, як я розхвилювався!
Юркевич. Чим же вона така надзвичайна? Пробачте, адже ж я в цiй справi профан.
Лундишев. Як чим надзвичайна?! Це ж курка iндiйської породи з Iндаура. Навiть в Iндiї вона майже невiдома. А яка краса! Якi груди, ноги, голова, — а пiр'я! Зовсiм золотого кольору, наче в казцi. Це поема, а не курка.
Юркевич (смiючись). Ну, звiсно, якщо поема…
Лундишев. А iм'я! Принцеса Буль-Буль ель Газар — знаєте — з арабських казок. Да, так ось, як тiльки я прочитав про це диво, — зараз же телеграму, що її купую, а другу — моєму братовi в Париж — графовi Iвану, щоб вiн сплатив грошi. Але уявiть собi мою досаду: граф Iван, мiй брат, виїхав в Бiаррiц — я в розпачi! Переказати грошi — ви розумiєте? — невiдомо кому. I раптом чую про вашу поїздку. Врятуйте, мiй дорогий, одвезiть грошi, привезiть принцесу!
Юркевич (нерiшуче). Звичайно… хоча, справдi, не онаю…
Лундишев (виймає пакет). Мушу вам сказати, що сума досить солiдна — п'ятдесят тисяч франкiв, а на нашi грошi вiсiмнадцять тисяч п'ятсот карбованцiв. Ну, про всякий випадок i для рiвного рахунку двадцять тисяч — може, мито, курс i таке iнше. Двадцять тисяч карбованцiв.
Юркевич. Двадцять тисяч карбованцiв за курку! За курку!
Лундишев. Ну, звичайно, за курку, а не слона. Не розумiю, чому тут дивуватися? Та ви знаєте, щоб впiймати i привезти в Європу принцесу Буль-Буль, треба було спорядити цiлу експедицiю. Треба було — розумiєте? — виряджатися на пiвдень Iндаура, дряпатися по горах Сатпури, плавати по рiчцi Чамбал, пробиратися в джунглях, тiкати вiд тигрiв i зазнати силу пригод. Я ж вам кажу — справжнiсiнька тисяча i одна нiч!
Юркевич. Так, звичайно, — вибачте мою необiзнанiсть. Але все ж таки — двадцять тисяч карбованцiв за одну курку!
Лундишев. За одну курку, за одну курку! Ви краще скажiть, згоджуєтеся ви чи нi?
Юркевич. Дозвольте, але ж я їду для розваги, для вiдпочинку, а в такому разi менi доведеться зразу повернутись та ще… з куркою. Можете собi уявити?
Лундишев. Пусте, дурницi! Проїздитесь за один тиждень — i можете знову в Париж. Я знаю, ви людина молода, небагата — на дорогу i за комiсiю пропоную вам три тисячi — згода?
Юркевич. Три тисячi! Менi! Та це ж цiле багатство!
Лундишев (смiється). Ну, от бачите, значить, по руках. Сердечне спасибi, мiй дорогий. Ну, то ось вам пакет — тут рiвно двадцять три тисячi карбованцiв. Там усе зазначено — i адреса i все iнше. (Вiддає пакет). Дуже радий! (Потискує йому руку). Дуже радий!
Юркевич. Але, справдi, менi навiть соромно. Це вже дiйсно арабськi казки!
Лундишев. Принцеса Буль-Буль ель Газар, ха-ха-ха! Нiчого, нiчого, не турбуйтеся. Головне, привезiть менi цю жар-птицю — ви ж знаєте, що за це завжди належить нагорода. Ну, значить, адье — щасливої дороги! До речi, пардон, трохи не забув. Ви, мiй любий, у курiвництвi. звичайно, профан. То ось я написав вам кiлька iнструкцiй. Дуже прошу вас, догляньте, будь ласка, курочку, щоб вона, боронь боже, не захворiла в дорозi.
Юркевич. Ну, звичайно, звичайно… Вживу всiх заходiв.
Лундишев. Насамперед, зрозумiла рiч, примiщення. Клiточку треба чистити двiчi на день. Далi треба пiдсипати їй пiсочку, соснових шпильок, попелу. Потiм харчування. Давайте їй овочi, салат, цвiтну капусту, котлети, а ще краще — нехай поклює пшенички. Ви, мiй любий, робiть так: на обiд давайте їй котлетку i трошки гречаної кашi з салатом, а на снiданок i на вечерю нехай поклює пшенички або пшона. П'є вона, звичайно, чисту воду i молочко. Да, давайте їй трохи вапна i товченої шкаралупки. А головне, мон шер, протяги — бережiть її вiд протягiв, мiй любий! Вiзьмiть окреме купе першого класу.
Юркевич. Звичайно, звичайно, не турбуйтеся — зроблю все.
Лундишев. Ну, то бувайте, адьє! Оревуар! Менi ще треба до начальника станцiї — я ще заскочу. До речi, краще, коли це все залишиться мiж нами — почнуть, розумiєте, ахати — ось не гiрше за вас — двадцять тисяч курка! Двадцять тисяч курка! Ах! Ах! Я навiть жiнцi не говорив про це. Так краще. (Iде до дверей). Бон шанс!