Це подарувало Фордові одну дорогоцінну секунду протягом якої робот дивився в протилежну від нього сторону. Не вагаючись він метнув рушник на літаючого робота і зловив його.
Маючи на свої поверхні купу різних виступів для датчиків, він не міг вільно рухатись всередині рушника, а тому просто сіпався вперед і назад, не маючи змоги побачити свого нападника.
Форд притягнув його до себе і притис до підлоги. Робот же в цей час, почав жалібно скиглити. Єдиним швидким і відпрацьованим рухом Форд запхнув під рушник руку з фомкою калібру No.3 і відчинив кришку маленької пластикової панелі на верхівці робота, що дало йому доступ до його логічних мікросхем.
Логіка, звісно, чудова річ, але, як виявилося в процесі еволюції, в неї є кілька вагомих недоліків.
Будь-яка логічно мисляча одиниця може бути підступно обманута будь-якою іншою одиницею, мислення якої знаходиться хоча б на тому ж рівні логічності. А найпростіший спосіб надурити повністю логічного робота — це відправляти йому один і той же набір стимулів, знову і знову, зацикливши цей процес. Це було успішно продемонстровано відомим вченим Геррінгом Сендом, який проводив свої експерименти, ще тисячу років тому у МІПБЗНОР (МаксіМегалонський Інститут повільного і болісного з’ясування несподівано очевидних речей).
Робота було запрограмовано на те, що він любить оселедцеві сендвічі. Насправді, це була найважча частина експерименту. Щойно робота запрограмували на те, що він любить сендвічі з оселедцем, сендвіч з оселедцем поклали перед ним. Після чого робот подумав:
«О! Сендвіч з оселедцем! Я люблю сендвічі з оселедцем».
Потім він нагинався, підбирав сендвіч з оселедцем своїм ковшем для сендвічів з оселедцем і знову випрямлявся. На превеликий жаль для робота, його сконструювали так, що після того, як він випрямлявся, сендвіч з оселедцем вислизав з його ковша для сендвічів з оселедцем і падав на підлогу, прямісінько перед роботом. Після чого робот думав:
«О! Сендвіч з оселедцем...» і тд., і повторяв ті ж дії знову і знову. Єдиною причиною, що перешкоджала сендвічу з оселедцем, втомившись від цього ідіотського заняття, поповзи на пошуки кращих способів проведення часу було те, що сендвіч з оселедцем був всього на всього просто шматком мертвої риби між двох скибок хліба і його вся ця справа турбувала безмірно менше, ніж бідолашного робота.
Науковці Інституту, в свою чергу, таким чином відкрили рушійну силу, що стоїть за всіма змінам, інноваціями і розвитком життя в цілому — сендвічі з оселедцем. Вони опублікували результати своїх досліджень в статті, яка були потім гаряче розкритикована як неймовірно ідіотська. Врешті-решт, науковці перевірили свої графіки і зрозуміли, що насправді відкрили «нудьгу», чи швидше, прикладну функцію нудьги. Окрилені успіхом, вони почали відкривати і інші емоції, як наприклад, «дратівливість», «депресія», «впертість», «огида» і тп. Наступний науковий прорив стався тоді, коли вони перестали використовувати сендвічі з оселедцем, після чого раптом стали доступні для дослідження «полегшення», «радість», «грайливість», «апетит», «задоволення» та найбільш важливе з усіх — «щастя».
Це було найбільш проривом з усіх.
Величезні шматки складного програмного коду, що контролювали поведінку робота в усіх непередбачуваних обставинах, можна було легко замінити. Все, що було потрібно, це щоб робот відчував нудьгу або щастя та ще кілька умов, які слід було задовольнити, щоб отримати потрібний стан. Далі вони все зроблять самі.
Робот, якого зловив Форд, на той момент був зовсім нещасливим. Він був щасливим тоді, коли міг вільно рухатися. Він був щасливим тоді, коли міг бачити все навколо. Він був особливо щасливим, коли міг бачити інші об’єкти, які рухалися біля нього, особливо, коли ці об’єкти робили речі, які їм не слід робити, бо тоді він міг з чималим задоволенням, доповісти про них.
Форд якраз збирався це виправити.
Він присів над роботом і затиснув його між колін. Рушник все ще прикривав всі його датчики, але разом з тим давав Фордові доступ до логічних схем робота. Бідолага тільки приглушено і настирливо дзижчав, вовтузився, але насправді не міг поворухнутись. Використовуючи фомку, Форд витягнув маленький чіп з його гнізда. Як тільки він його дістав, робот відразу притих і просто лежав собі у комі.
Чіп, якого дістав Форд, був одним з тих, що містили інструкції для всіх умов, що мають бути виконаними, щоб робот почувався щасливим. А відчуватиме він щастя тоді, коли невеликий електричний заряд з однієї точки, на лівій стороні чіпа, досягне іншої точки на його правій стороні. Чіп якраз і визначав чи дійшов заряд в потрібне місце, чи ні.