Форд дістав з рушника невеликої довжини дріт. Потім встромив один його кінець у отвір на лівій стороні чіпу, а інший — у отвір на правій.
От і вся мація. Тепер робот буде щасливим за будь-яких умов.
Форд підвівся і зірвав рушника. Робот кружляючи у екстазі піднявся у повітря.
Він повернувся і побачив Форда.
— Містер Префект, сер! Я такий радий вас бачити!
— Я також, маленький друже, — відповів Форд.
Робот швидко доповів у центральний диспетчерський пункт, що все вже чудово і прекрасно на скільки лише можна уявити, а тим часом сирени змовкли і все навколо повернулося до норми.
Принаймні, майже до норми.
Було щось дивне в цьому місці.
Робот щось собі бурмотів у електричному захопленні. Форд поспішав вздовж коридору, а поруч нього гойдався у повітрі його новий друг, безперервно повідомляючи йому, яке навколо все прекрасне і який він щасливий від того, що йому це все розповідає.
Однак Форд був не таким радісним.
На своєму шляху він зустрічав лиця людей, яких він взагалі не знав. Вони виглядали зовсім не так, як звичайний тип людей, що тут працювали. Ці мали надто охайну зачіску. Їх очі були надто мертві. І щоразу, коли він думав, що впізнав когось здалеку і спішив підійти ближче, щоб привітатись, виявлялося, що це хтось інший із набагато акуратнішою зачіскою і більш амбіційним та рішучим виразом обличчя, ніж, скажімо, у будь-кого зі знайомих Форда.
Сходи були посунуті на кілька дюймів вліво. Стелю трішки опустили. Вестибюль переобладнали. Взагалі, самі по собі ці зміни були не дуже тривожними, хоча доволі дезорієнтовували. Тривожним було нове оздоблення. Раніше все було нахабним і кричущим. Дорогим — тому що Путівник продавався дуже добре на всіх просторах цивілізованої і пост-цивілізованої Галактики — але водночас і веселим. Чудернацькі ігрові автомати стояли вздовж коридорів. Розфарбовані в божевільні кольори роялі звисали зі стелі, злі морські створіння з планети Вів виринали з басейнів у ботанічному саду, роботи дворецькі у ідіотських костюмах сновигали коридорами шукаючи в чиї пусті руки всунути пінисті напої. Раніше люди тримали в офісах гігадраконів на прив’язі і птероспондів на сідалах. Люди знали як добре провести час, а якщо ні — існували курси, вони могли записатися і тоді все ставало на місця.
Тепер навколо нічого подібного не було.
Хтось попрацював над цим місцем ввівши всюди цей жахливий несмак.
Форд різко завернув у маленьку нішу, згорнув руки і схопив робота. Потім присів і пильно поглянув на безперервно базікаючого кібернавта.
— Що тут сталося? — вимагав він відповіді.
— О, лише хороші речі, сер, лише як можливо щонайкращі речі. Можна я посиджу у вас на колінах, будь ласка?
— Ні, — стрепенувся Форд, відкидаючи геть робота.
Той був у нестямі від радості, що його жбурнули і сновигав у повітрі, бурмотів щось та млів від задоволення. Форд зловив його знову і міцно затис в руках на рівні лиця. Робот намагався залишатися на місці, але його все одно те й робило, що злегка трусило.
— Щось змінилось, хіба не так? — просичав Форд.
— О, звісно, — пропищав маленький робот, — у найбільш прекрасний і казковий спосіб. Мені це все так подобається.
— Добре, тоді як все було раніше?
— Неперевершено.
— Але тобі подобається як все змінилося? — не вгавав Форд.
— Мені подобається все, — промуркотів робот. — А особливо, коли ви ось так на мене кричите. Можете повторити, будь ласка?
— Просто скажи мені, що трапилося!
— Ох, дякую, дякую!
Форд зітхнув.
— Добре, добре, — задихаючись від задоволення, просопів робот. — Путівник перекупили. Тепер в нього нове керівництво. Воно таке чудове, що я аж тану. Колишнє керівництво, звісно, було також неймовірне, хоча я не впевнений, що тоді так думав.
— Це було до того, як у тебе в голові з’явився зайвий шматок дроту.
— Як чудово сказано. Як неймовірно чудово сказано. Як неймовірно, безмірно, божевільно, вибухорозривно чудово сказано. Що за екстазовикликаюче слушне спостереження.
— Що трапилось? — наполягав Форд. — Що це за нове керівництво? Звідки вони взялися? Я... а, та не зважай, — додав він, коли робот з неконтрольованим задоволенням почав тертися об його коліно. — Я сам все дізнаюсь.
Форд щосили накинувся на двері офісу шеф-редактора і, як тільки-но дверна рама відламалася звільняючи прохід, швидко клубком прокотився по підлозі в напрямку візка на якому зазвичай стоять найміцніші та найдорожчі напої Галактики, схопив того візка і під його прикриттям проторохкотів через найбільш відкриті ділянки офісного поверху до того місця, де стояла неймовірно примітивна статуя Леди і Восьминога, і сховався за нею. Тим часом, маленький робот служби безпеки, входячи на поверх на висоті плечей, був неймовірно задоволений тим, що перейняв всі кулі, які призначалися Фордові, на себе.