Цікаво. Чи слід відкрити його прямо тут? Під одягом все чесалось і в неї виникло несамовите бажання скинути з себе все і просто лягти в ліжко. Вона б увімкнула кондиціонер на найнижчу температуру і найвищу швидкість вентиляції. Чого їй найбільше хотілось в цей момент, то це відчуття гусячої шкіри. Далі теплий душ, потім холодний, закутатись в рушник і знову в ліжко сушитись під кондиціонером. Потім прочитати лист. І було б добре, якби знову з’явилась гусяча шкіра. І ще щось...
Ні. Чого вона хотіла більше всього, то це отримати роботу на американському телебаченні, із зарплатнею в десять раз вищою ніж у неї зараз. Більше всього на світі. На світі. Все інше більше не було насущною проблемою.
Вона сіла в крісло під пальмою ховея форестера, що знаходилась у вестибюлі, і відкрила конверт з маленьким целофановим віконцем.
«Будь ласка, подзвони», йшлося в ньому. «Засмучена», і вказано номер. Ім’я — Ґейл Ендрюс.
Ґейл Ендрюс.
Це було не те ім’я, на яке вона очікувала. Це застало її зненацька. Воно було знайомим, але вона не могла зрозуміти звідки вона його знала. Може вона була секретарем Енді Мартіна? Чи помічником Хіларі Басса? Мартін і Басс були двома основними контактами на Ен-Бі-Сі, з якими вона зв’язалась, чи принаймні намагалась зв’язатись. І що значить «Замучена»?
«Засмучена?»
Вона була повністю збентежена. Може це Вуді Ален намагається зв’язатися з нею під вигаданим ім’ям? Телефонний номер мав код 212. Отже це був хтось із Нью-Йорку. І до того ж засмучений. Ну що ж, це трохи спрощує все, чи не так?
Вона знову підійшла до реєстратора.
— В мене є невелика проблема з повідомленням, яке ви мені вручили, — сказала вона. — Хтось, проте я не знаю хто, намагався мені додзвонитись і сказати, що не щасливий.
Реєстратор нахмурив брови і подивився на повідомлення.
— Ви знаєте цю особу? — запитав він.
— Ні, — відповіла Тріція.
— Хммм, — сказав реєстратор. — Здається вона, засмучена з якоїсь причини.
— Саме так, — сказала Тріція.
— Здається, тут є ім’я, — промовив реєстратор. — Ґейл Ендрюс. Знаєте когось з таким іменем?
— Ні, — відповіла Тріція.
— Може здогадуєтесь, чому вона засмучена?
— Ні, — сказала Тріція.
— Ви дзвонили за цим номером? Тут вказано телефонний номер.
— Ні, — сказала Тріція, — я тільки но отримала це повідомлення. Намагаюсь з’ясувати трохи більше перед тим, як дзвонити. Можливо, я можу поговорити з тим, хто відповів на дзвінок?
— Хммм, — відпові реєстратор уважно розглядаючи повідомлення. — Не думаю, що тут хтось дзвонив Ґейл Ендрюс.
— Так, я це розумію, — сказала Тріція. — Я просто —
— Я Ґейл Ендрюс.
Почувся голос з-за спини Тріції. Вона обернулась.
— Перепрошую.
— Я Ґейл Ендрюс. Ви брали інтерв’ю у мене сьогодні зранку.
— О! О, святі небеса, так звісно, — сказала Тріція, злегка хвилюючись.
— Я залишила повідомлення вам кілька годин тому. Від вас так і не прийшло відповіді, тому я і прийшла. Не хотілося з вами розминутись.
— О. Ні. Звісно, — відповіла Тріція, намагаючись повернутися в колію.
— Мені, про це нічого не відомо, — сказав реєстратор, для якого колія не була проблемою. — Можливо, мені спробувати подзвонити по номеру?
— Ні, дякую, все в порядку, — відповіла Тріція. — Тепер я з цим справлюсь.
— Я можу подзвонити в кімнату, номер якої вказано тут, — сказав реєстратор знову переглядаючи повідомлення.
— Дякую, але в цьому немає необхідності, — промовила Тріція. — Це номер моєї кімнати. Мені ж адресоване це повідомлення. Здається, ми все тепер з’ясували.
— Тоді, бажаю вам гарного дня, — сказав реєстратор.
Тріції не дуже хотілося гарного дня. Вона була зайнята.
Також вона не хотіла розмовляти з Ґейл Ендрюс. В неї була дуже чітка межа, якщо їй доводилось займатись християнами. Її колеги називали людей, що приходили до неї на інтерв’ю християнами. Вони часто хрестилися коли бачили, що хтось з невинним лицем йде зустрітися з Тріцією, особливо тоді, коли вона тепло посміхалася показуючи зуби.
Вона обернулась і холодно посміхнулась, розмірковуючи, що ж робити.
Ґейл Ендрюс була доволі добре доглянутою жінкою у свої тридцять з гаком. ЇЇ одяг входив в рамки хорошого і дорого смаку, але, звісно, був ближче до нижньої межі цих рамок. Вона була астрологом — відомим і, якщо вірити слухам, впливовим астрологом і нібито навіть вплинула на кілька рішень, які зробив президент Хадсон, включаючи все від смаку збитих вершків на кожен день тижня, до рішення щодо бомбардування Дамаску.