— Я геть зовсім не засмучена, — відповіла Ґейл Ендрюс.
— Оу, — вимовила Тріція, не зовсім впевнена, що робити далі. — В повідомленні було написано, що ви засмучена.— Ні, — сказала Ґейл Ендрюс. — В своєму повідомленні я казала, що мені здалося, що ви засмучена, і хотіла поцікавитись з якої причини.
У Тріції з’явилося відчуття, ніби її хтось вдарив по потилиці. Вона кліпнула.
— Що? — тихо запитала вона.
— Я про зірки. Коли ми з вами розмовляли, мені здалося, що ви були дуже розгніваною і засмученою через зірки і планети, і це мене не покоїло, тому я й прийшла, щоб перевірити, чи все з вами в порядку.
Тріція витріщалась на неї. — Місіс Ендрюс, — почала вона, але потім зрозуміла, що це прозвучало якраз розгнівано і засмучено, і радше підривало сенс протесту, який вона намагалась зробити.
— Будь ласка, називайте мене Ґейл, якщо ваша ласка.
Тріція виглядала збентеженою.
— Я знаю, що астрологія це не наука, — сказала Ґейл. — Звісно, що ні. Це лише певний набір правил, як у шахах чи тенісі, чи в тій іншій дивній грі, в яку ви британці граєте.
— Ем, крикет? Самоненависть?
— Парламентська демократія. Там приблизно такі ж правила. Вони не мають ніякого сенсу, крім як з точки зору себе самих. Але коли ти починаєш вправлятися з тими правилами, вмикаються всі види процесів і ти починаєш довідуватись всякі речі про людей. В астрології так склалося, що правила покладаються на зірки і планети, але вони могли стосуватися і качок та селезнів, а з ними і всіх тих різноманітних прикмет, які б створили люди. Це просто спосіб розмірковування над проблемою, який дозволяє оформити контури цієї проблеми. Чим більше правил, чим вони дрібніші і чим більш довільні вони, тим краще. Це наче насипати пригоршню графітного пилу на клаптик паперу, щоб побачити приховані заглиблення. Так можна побачити слова, що були написані на листку, який лежав поверх цього, і який зараз десь заховано в іншому місці. Графіт неважливий. Це лише засіб з’ясування прихованих заглиблень. Тому так, астрологія і близько не стоїть поряд з астрономією. Вона лише має справу з людськими думками про людей.
Тому, коли сьогодні зранку ви були такою, я навіть не знаю як правильно описати, емоційно сфокусованою на зірках і планетах, я почала розмірковувати, що ви така розгнівана не через астрологію. Насправді, ви були засмучені через зірки і планети. Люди зазвичай стають сумними та розгніваними, коли щось втрачають. Це поки що всі висновки, які я можу зробити з цієї ситуації. Тому я і прийшла, щоб побачити чи все з вами в порядку.
Тріція була приголомшена.
Частина її мозку вже завелася та інтенсивно працювала над різними штуками. Конструювала різноманітні спростування для газетних гороскопів, хотіла викрити ті статистичні трюки, завдяки яким люди вірять у передбачення. Але поступово заведена частина мозку почала глохнути, бо до неї неочікувано прийшло розуміння, що інша частина не слухає. Вона була повністю приголомшена.
Щойно від абсолютно незнайомої людини вона почула таємницю, яку приховувала протягом сімнадцяти років.
Вона обернулась і поглянула на Ґейл:
— Я... — і замовкла.
За барною стійкою, мініатюрна камера служби безпеки повернулася і повторила її рухи. Це було вже останньою краплею. Більшість людей її б не помітило. Камеру спеціально спроектували, щоб вона була непомітною. Але розробники не підозрювали, що на сьогоднішній день навіть у таких дорогих та елегантних готелях Нью-Йорку дирекція побоюється, щоб клієнтура раптом не дістала з-за пазухи пістолета або не з’явиться в барі без краватки. Але як її старанно не ховали за пляшкою горілки, вона не могла втекти від інстинкту телеведучої, який завжди допомагав їй вгадати, яка камера і коли буде націлена на неї.
— Щось не так? — запитала Ґейл.
— Ні, я... Я хотіла сказати, що ви мене буквально вразили, — сказала Тріція.
Вона вирішила ігнорувати камеру. Це лише розігралася її уява через надлишок думок про телебачення. Таке вже не вперше. Камера дорожнього контролю поверталася за нею вслід коли вона проходила повз, а камера служби безпеки у Блумінгдейл слідкували за тим, як вона вибирає капелюшки. Вона вже явно почала втрачати клепку. Одного разу їй навіть здалося, що пташки в парку витріщалися на неї.
Вона вирішила викинути ці думки з голови і відсьорбнула горілки. Хтось ходив по бару і розпитував чи немає тут містера МакМануса.
— Добре, — раптом випалила вона. — Я не знаю, як ви про це дізналися, але...