— А що то був за вибух в автомобілі?
— То спрацював ще один запобіжний пристрій. Іноді трапляється, що пусковий механізм з усіма його шістьма операціями не спрацьовує. Тоді бомба падає на землю, не вибухнувши. Тож слід подбати, щоб вона не потрапила до рук тих, на кого впала, — а то зможуть з'ясувати, як цю штуку зроблено. Та й плутоній не повинен потрапити в руки ворога. Через те, якщо пусковий механізм не спрацьовує, а бомба падає на землю, вибухає інший заряд. Це й сталося в Канзас-Сіті.
Вінсент якийсь час перетравлював щойно почуте. «Принаймні можна не хвилюватися, що це може скоїтись випадково», — подумав він.
6
Лью Кербі зняв з живота запобіжний ремінь і потягся. Потім, на превелику втіху Вінсента, який спостерігав за ним, почав один по одному витягувати пальці на руках, хрускаючи суглобами. Скинув черевики, полегшено закректав. Далі випростав ноги й з видимою втіхою поворушив у шкарпетках пальцями. Вінсент підморгнув йому і сказав, усміхнувшись:
— Бачу добрі ознаки. У твоїй черепній коробці щось дозріло.
— Еге ж.
— Тільки «еге ж» — і все? Кербі гмукнув.
— У нас, неандертальців, свої звички. До того ж я ще не прокинувся. — Він потягся до кнопки виклику стюардеси, дивлячись на Вінсента. — Каву?
— Слушна думка, — кивнув Вінсент.
— Авжеж, — мовив Кербі. — Кава допомагає, коли розплутуєш вузлики.
Він уже хотів був щось сказати, але завагався й прикусив язика. Потім таки повернувся до Вінсента й процідив, мовби знехотя, мовби сам сумнівався у своїх словах:
— Мені здається, — і він глибоко зітхнув, — я знаю, хто ті хлопці.
— Та невже? — з іронією відгукнувся Вінсент. — Твоя вичерпна заява просто-таки приголомшила мене.
Кербі востаннє затягся сигаретою й загасив її в порожній чашці.
— Знаю. — Він говорив зовні спокійно, але Вінсент помітив, що внутрішньо він весь напружився. — Я не жартую, Бобе. Просто хочу ще раз упевнитися, що все збігається.
— Отакої! Боїшся самому собі повірити?
— Можливо…
— Пам'ятаєте той банк у Джорджії?
— У Беннінгу?
— Атож.
— Пам'ятаю, — підтвердив Вінсент. Він був розчарований і не приховував цього. — Ти гадаєш, це та сама банда? Що ж, можливо. Далі можеш не продовжвуати, Лью, — сказав він. Вінсент не терпів марних розмов.
— Може, в цьому куди більше сенсу, ніж здається на перший погляд.
Вінсент промовчав. Кербі зачекав і, коли той кивнув, повів далі:
— Давайте розглянемо хід подій крок за кроком. Стежте уважно за розвитком моїх міркувань і перевіряйте.
Він поглянув на Вінсента, — який нахилив голову на знак згоди.
— По-перше, — повів далі Кербі, — всяка організована банда скрізь залишає свій «підпис». Те, що вони робили, і навіть те, чого вони не робили, так чи так дає нам якусь нитку. Ця компанія, хай там хто вони є, залишила свої фірмові знаки де тільки можна… Вони…
— Ти маєш на увазі Джорджію чи…
— І те, й те, — швидко відказав Кербі. — Подумайте, адже у справі з банком усю операцію здійснили з повітря. З початку до кінця, хіба не так? Вони могли кількома способами потрапити до банку, обминувши сигналізацію, — провадив Кербі майже скоромовкою. — Як ми з'ясували, напередодні польоту вони попрацювали з дверима, які виходять на дах. Вони чудово впоралися з механічною та електронною системами охорони. Вони добре знаються на вибухових і хімічних речовинах, але найважливіше — вони якимось чином дістали всі необхідні їм відомості. Це відверто свідчить про участь у тому пограбуванні досконало організованої банди.
— Як вони проникли до банку? — Вінсент вирішив, що пора нарешті втрутитися в цей монолог.
Кербі здивовано поглянув на нього.
— Я вже сказав. Крізь двері, які виходять на дах.
— Ти цього не знаєш, — зітхнув Вінсент. — Контрольна панель показувала, принаймні на індикаторах, що всі двері замкнені. Але цього не досить, щоб твердити, ніби вони зайшли через дах.
— А в який ще спосіб могли вони проникнути в будинок?
— А про підлогу ти забув? — ущипливо кивнув Вінсент. — І не можна скидати з рахунку, бодай як імовірність, що вони ховалися в середині банку.
— Звісно, могло бути й так, — зневажливо пирхнув Кербі, — але вони цього не зробили. Ті двері були так підправлені, що відчинити їх можна було тільки ззовні. І проводку підімкнули в такий спосіб, щоб індикатори знизу показували, ніби двері замкнені. Якби вони відчинили двері зсередини, то замкнули б сигналізацію. До речі, — Кербі виклав свій головний козир, — так і сталося, коли той, хто був у банку, вибирався назад на дах.