Тієї ж миті пролунали перші сирени. Чоловік зловтішно засміявся, вибрався крізь пролом і побіг сходами. У вікна вже світили прожектори поліційних автомашин, коли по всьому будинку прогриміли вибухи і з каністр, розкиданих по підлозі, Повалив ядучий дим. Якусь мить, поки чоловік прочиняв двері на дах, полісмени бачили тільки цей дим, а тоді почулися ще вибухи й дзенькіт розбитих шибок. Тепер вибухали осколкові заряди, і створювалося враження, наче банда, яка засіла в банку, в розпачі відкрила вогонь по полісменах. Та поліція не квапилась іти на приступ: хоч би хто там був, він уже не втече — пастку закрито наглухо.
Чоловік вибіг на дах, замкнув за собою і заклинив єдині двері, тоді кинувся до парашута. А той тріпотів під вітром і рвався вгору, немов живий, — куля під ним уже наповнилась гелієм. Знизу долинали крики збуджених людей, гуркіт моторів і виття сирен. Що ж, чим більше галасу та метушні, тим краще для нього. Він пристебнув стропи до своїх шлейок і до порожніх балонів від гелію — залишати після себе не можна нічого.
У густій темряві чорний купол тихо піднявся з даху і поплив за вітром.
Полісмени все ще юрмились перед будинком, галасували й лаялися, ховаючись від куль уявних гангстерів.
Надувна куля пливла наче тінь на тлі досвітнього захмареного неба, на висоті метрів із двохсот. Людина, яка висіла на парашутних стропах, нетерпляче викликала когось по рації, поглядаючи то на годинник, то на небо, яке швидко ясніло. Та ось іззаду почувся гуркіт мотора. Повернувшись на стропах, чоловік під парашутом розгледів знайомий силует низькокрилого «поуні». Літак виписав над ним широке коло, а льотчик помахав йому рукою.
Парашутист уважно оглянув місцевість, водночас прикинувши напрям і швидкість польоту. Нарешті він потяг за клапан, випускаючи газ. Куля знижувалася надто повільно, тож довелося відкрити і другий клапан. Потім, роблячи все чітко й злагоджено, парашутист відстебнувся від строп і, притиснувши руки до тіла, каменем полетів до землі. Упевнившись, що куля вже далеко, він смикнув за кільце. Над ним ляснув і розкрився нейлоновий купол запасного парашута.
Приземлившись, він миттю погасив парашут, згорнув його і побіг туди, де безформною купою лежала зморщена куля з основним парашутом. На цей час трохи праворуч уже сів і «поуні», незграбно котячись по землі. Зібравши все майно, парашутист побіг назустріч літакові. Він вибрався на крило, запхав свою ношу у відсік, куди звичайно вантажать хімікати, вмостився туди сам і зачинив дверцята.
Погладжуючи торбинки, він посміхнувся, уявивши собі, який вигляд має з землі їхній «поуні». Немає в цих краях нічого більш звичайного, ніж літак сільськогосподарської авіації, який пролітає вранці над ланами й дібровами.
2
— Певно, сподіваєшся підчепити там собі якусь кралю? Капітан Бен Майклс поглянув ліворуч. Побачивши широку посмішку на обличчі Діка Чамберса, він докірливо похитав головою.
— Слухайте, майоре, ви коли-небудь думаєте про щось інше; окрім спідниць?
Чамберс засміявся.
— Може, раз або двічі мені спадали й інші думки. — Він стиснув губи з глибокодумним виразом, ніби напружуючи свою пам'ять. — Правда, — провадив він з комічною серйозністю, — мені важко згадати, коли ж це було.
— О Господи!
Господа згадали в них за спиною. Обидва пілоти обернулися до бортінженера. Капітан Майрон Сміт дивився на них з відвертою огидою.
— Шкода, соромітники ви такі, що ви бодай зрідка не дивитеся на себе збоку. Особливо це стосується вас, майоре. Сезон парування, певно, триває для вас цілорічно.
В Чамберса полізли догори брови.
— Ого-го! Приємно послухати мудрі повчання нашого релігійного напутника. — Чамберс штурхнув у бік свого другого пілота і, не обертаючись, показав через плече великим пальцем на Сміта. — Ти все второпав, Бене? Наш праведний бортінженер хоче почитати нам щось із біблії.
Майрон Сміт насупився, навіть зблід зі злості. Він погано зносив відверте глузування екіпажу з його побожності. Дік Чамберс поводився, наче бугай на фермі, яку от-от закриють, а він повинен усе встигнути, його зауваження щодо біблії було якоюсь мірою слушне. Сміт і справді ніколи не розлучався з біблією. І це незмінно втішало його, а надто сьогодні, коли вони летіли з таким вантажем. Глибоко в череві їхнього транспортного С-130 лежали атомні бомби. Він здригнувся і, щоб не думати про них, присилував себе відповісти на глузливий закид командира.
— А хоч би й з біблії? Принаймні це дало б вам більше користі, ніж та макулатура, яку читаєте ви.
Він висловив це з трохи більшим запалом, ніж хотів. Чамберс зареготався: