— Я слухаю, генерале.
— Так от, знайте, що вертольоти мають ще піднятися на три з половиною тисячі метрів, інакше вони не зможуть оглядати місцевість. І потрібен літак, який скидатиме для них освітлювальні бомби. Ми використаємо все, що є в нашому розпорядженні. Освітлювальні бомби, прожектори, а як треба буде, то й сірники. Поки ми з вами розмовляємо, мої льотчики одержують по радіо інформацію про обстановку. Ми подбаємо й про все інше, що в наших силах. Буде встановлено прямий зв'язок з Федеральним управлінням авіації, щоб жоден цивільний літак не залетів у небезпечну зону, і ми повідомимо губернатора Каліфорнії та інших офіційних осіб. Усе це вже робиться. Та, боюся, ви не уявляєте собі, як неймовірно важко відшукати щось на тій горі серед…
— А групи радіаційної розвідки? — втрутився Вінсент.
— Ха! Марна річ, містере Вінсент. Ці штуки не дають витоку радіації. Ви можете встановити дозиметр хоч під самою бомбою — він нічого вам не покаже. Ви повинні… тобто ми повинні побачити її на власні очі, а тоді спробувати знешкодити. — Генерал Купер зробив паузу. — Ось у чому проблема, Шерідан. Чи здатні будуть вони знешкодити цю клятущу штуку без експертів? Є якісь блискучі ідеї?
Шерідан вилаявся. Шукати експертів не було часу.
— Тут тільки дві можливості, — відповів він, намагаючись подолати відчуття нудоти. — Адже вони мають на вертольотах автоматичну зброю, так?
— Мають. По два кулемети на кожній машині.
— Якщо вони знайдуть бомбу, то хай негайно розстріляють її прямою наводкою.
— Що-о?
— Саме так, — повторив Шерідан. — Механізм при цьому вийде з ладу, і ядерний пристрій не спрацює.
— А самопідривник бомби?
— Що ж, доведеться ризикнути. Друга можливість — забрати бомбу на борт і скинути її в якусь діру на зразок Долини Смерті, але на це не вистачить часу. Наша єдина надія, — Шерідан, як міг, наголосив ці свої слова, — це знайти бомбу і зруйнувати її ядерний механізм. Якщо ми цього не зробимо, — він знову підвищив голос, — рівно опівночі вона вибухне.
— Генерале Купер, говорить Вінсент. Яка вона з себе, та гора?
— Гірше бути не може, — сердито кинув Купер. — Висока, з дуже нерівною поверхнею — причому вся така. Там зовсім темно. Ми можемо використати тільки освітлювальні бомби та прожектори вертольотів. Але це ще не все. — Купер упіймав себе на тому, що наперед захищає своїх хлопців, які виконують завдання. — Вертольотники працюватимуть у нічній імлі, і сподіватися багато чого від них не доводиться. До всього ще й погода просто паскудна. Мінлива хмарність і сильниий вітер. І мрячитьдощ, якщо вірити метеозведенню. Враховуючи погодні умови, відстань та необхідність набрати висоту, вони матимуть усього хвилин п'ять або, в кращому разі, десять, власне, на пошук. — Чути було, як Маркус Купер глибоко втягнув повітря і додав: — Я хочу, щоб ви обидва знали: шансів виявити цю бомбу у нас не більше, ніж знайти у пеклі грудку снігу…
— Але ми повинні спробувати, генерале Купер!
— А якого біса, по-вашому, я послав свої вертольоти, Вінсент?
— Даруйте, генерале. Ми тут дійшли до межі…
— Тільки без паніки! — різко урвав Купер. — Я кінчаю розмову. Маю зв'язатися безпосередньо з екіпажами вертольотів.
— Чи можемо ми залишити відкритою цю лінію зв'язку?
— Безперечно. На цьому кінці проводу чергуватиме майор Уїлкінс.
— То що ми шукаємо?
— Ти хіба не чув, Туз? Атомну бомбу.
— Та ти, брате, з глузду з'їхав, не інакше.
Капітан Даймонд на прізвисько «Туз» вилаявся подумки, коли по його потужному вертольоту зашмагали пориви шкваль? ного вітру. І чим вище вони підіймалися, тим гіршою ставала погода. Під три чорти такі от ідіотські вертольоти. Якби хоч летіти низько, то нехай уже так. Бо важка машина Сікорського набирала висоту дуже повільно, скаржачись стрілками мало не всіх приладів. Вони дістали наказ гнати машини на межі mow? ливостей, не шкодуючи двигунів.
— Джек, виклич-но базу. Скажи їм, що нам потрібен радар. Ми в густій хмарі, і, якщо за хвилину з неї не виберемось, я катапультуюся. Усе, чого ми досягнемо, — буркнув Даймонд, — це залишимо кілька подряпин на скелі.
Другий пілот включився в переговори з постом радіолокаційного контролю Нортонської бази ВПС. Звідти повідомили, що сигнали з вертольота приймають чітко і скеровуватимуть його політ. Досі вони летіли правильним курсом і тепер матимуть також радіолокаційне прикриття. Даймонд натиснув кнопку внутрішнього зв'язку, викликаючи свого радиста.