— Фокстрот-шість викликає Борсука. Як зображення та звук? Технік миттю відгукнувся:
— Фокс-шість, Борсук бачить і чує на всі сто. Продовжуй у такому ж дусі.
— Доповідаю, Борсук. Ніяких ознак життя. Ми розгорнулись і прочісуємо територію. Виявлено два літаки, ще кілька стоять в ангарах, але враження таке, ніби принаймні з тиждень тут нікого не було. Зараз ми обстежуємо будівлі…
— Одного схопили, — пролунав трохи згодом голос із-за меж видимості, після чого на екрані потемнішало, поки оператор крутив свою камеру. Нарешті вони побачили чоловіка з піднятими догори руками. Видно було, як два агенти ФБР з ведучого вертольота десантників допитують його.
— …і не розумію, про що йдеться. Я тут усього тільки сторож, і…
— Де Джеффріз та інші пілоти? Швидко!
— Можна мені опустити руки? Джеффріз? Він і вся компанія тижнів зо два чи три як поїхали звідси.
— Куди?
— Звідки мені знати? Вони ніколи мені такого не кажуть. Моє діло — одержувати платню за те, що охороняю тут, і…
— Казали вони, коли повернуться?
— Ні.
Вінсент потягся до мікрофона.
— Фокстрот-шість, вас викликає… гм… Борсук. Говорить Вінсент. Чи можете ви з'єднати мене безпосередньо з моїми агентами?
— Так, сер. У нас є радіоперемикач. Готуйтеся до прийому. Фокстрот-один, вас викликає шостий.
— Говори, шостий.
— Я підтримую прямий зв'язок з генералом Шеріданом та містером Вінсентом, і вони хочуть поставити кілька запитань. Прийом.
— Прийнято, шостий, Борсук, Фокстрот-один слухає. Говоріть, сер.
— Спитайте в цього чоловіка, чи не літали Джеффріз та інші на винищувачах типу П-п'ятдесят один?
Сторож сам почув це запитання. Він видивлявся на всі боки, спантеличений голосом, який лунав бозна-звідки, аж поки агент ФБР наказав йому відповідати.
— Так, сер, звісно, літали. Троє з них. Це найчудовіші машини з тих, які я…
Отже, ще один незаперечний доказ. Тепер вони знали, кого шукати. Але де їх шукати?
Артур Шерідан позіхнув.
— Боже, як я втомився, — простогнав він.
— Не розумію чому, — всміхнувся Боб Вінсент. — Ви перебули на ногах усього тільки шістдесят годин.
Шерідан потер давно не голену щетину на підборідді.
— Враження таке, ніби шістдесят діб. — Він опустився в крісло і поглянув на співрозмовника. — Тепер це переважно ваша справа, Боб. Що робитимемо далі?
Вінсент зітхнув.
— Загалом те саме, тільки куди в ширших масштабах, — від-казав він. — Ловити рибу в морі волоком. Або, коли хочете, прочісувати джунглі густим гребінцем. Джеффріз та його круки нікуди не зможуть поткнутися без того, щоб ми не знали про це. Так я сподіваюся, — швидко додав він. — Ця зграя напевне має в запасі деякі хитромудрі трюки, в цьому ми вже переконалися. Але тепер, коли ми знаємо, хто вони, гадаю, нікуди вони від нас не дінуться. Наші люди по всій країні шукають Джеффріза і його компанію. Та й усі чесні люди намагатимуться допомогти нам. Я не помилюся, коли скажу, що до наших відділень уже надійшло понад десять тисяч сигналів про опізнання розшукуваних нами людей. Нам доведеться уважно все це просіяти.
Шерідан замислено кивнув.
— А чого ви хотіли б тепер від мене?
— Щоб ви поспали бодай трохи, чоловіче. Шкода, що я не можу наказати вам… Ідіть і відпочиньте десь в іншому кабінеті, а як буде треба, я негайно вас розбуджу.
— Ловлю вас на слові. Бо в такому стані з мене пуття не буде. — Шерідан, крекнувши, підвівся. — І ще одне, Боб…
— Слухаю.
— Де, ви гадаєте, остання бомба?
— Це було б чудове запитання для телевізійної вікторини, — кисло мовив Вінсент.
— Я не думаю, що бомбу заховано в якомусь місті.
— Ви говорите так, ніби вже маєте якусь версію. Шерідан кивнув.
— Атож. І дай боже, щоб вона виявилась помилковою. Вінсент очікувально мовчав.
— Вони не можуть розлучитися з п'ятою бомбою, — сказав Шерідан. — Це ж так ясно. Ну хто викине свій останній козир?
15
Двоє чоловіків, одягнені в роби портових вантажників, поволі йшли вздовж причалу. Час від часу вони недбало озирались довкола. Звідкись із окутаної туманом гавані долинув гудок буксира. Нічого незвичайного перед ними не було. Знайома картина причалів сіетлського порту та «Мануель Асенте» під панамським прапором. Цієї теплої літньої ночі вантажне судно, порипуючи обшивкою, чекало, коли його завантажать перед виходом у відкрите море. Чимало днів борознитиме воно Тихий океан, перш ніж кине якір у Гонконгу.
До двох постатей, що маячили коло билець причалу, підійшов матрос.