— Гаразд, гаразд, — відповів він. — Я повертаю.
Він побачив, як гори зникли, і перед ними відкрилася рівнина. Якщо йому вдасться перейти на бриючий…
Він рвонув ручку на себе, щоб різко зменшити швидкість, тоді штовхнув її вперед і круто ліворуч. Стежачи за стрілкою спідометра, він у потрібний момент ударив по рукоятці вивільнення шасі. Погасити швидкість — у цьому була вся надія. Погасити швидкість і перейти на бриючий — тоді він почне петляти, і хай-но спробують улучити в нього…
Та він знав, що влип. Були ж іще два винищувачі просто над ним. Той, хто організував це перехоплення, здійснював його просто досконало.
Тоні й Леслі лишилося жити рівно стільки, щоб устигнути почути сумний голос, який радіохвилі донесли до їхньої кабіни. Мабуть, пілот винищувача щиро жалкував, що йому доводиться вжити крайніх заходів:
— Кепські ваші справи, сеньйоре.
І гарматний залп ударив просто в кабіну.
17
— Містер Вінсент?.. Говорить місіс Сімпсон. Генерал Шері-дан хотів би негайно бачити вас, якщо тільки… Так, сер. Дякую. Я передам йому, що ви вже йдете.
Коли Боб Вінсент зайшов до кабінету Шерідана, в того на столі лежало донесення.
— Коротко і ясно, — мовив Шерідан, показуючи на папери. — Ніякої бомби. Дозиметристи обстежили уламки літака і все нав-коло. Лічильники абсолютно не реагували.
— Ніяких сумнівів?
— Анінайменших. Не виявлено жодних слідів радіоактивності. Ми відрядили на цю перевірку понад сотню людей, Боб. Я й сам сподівався що-небудь знайти, — здвигнув плечима Шерідан.
— А людей у літаку опізнано?
— Ми залучили найкращих експертів з авіакатастроф. Окрім того, фахівців-медиків та декого з ваших, вам це відомо, — сказав Шерідан. — Зосталося там дуже мало, проте ясно, що в ль таку перебувало двоє. Винищувачі дали залп двадцятиміліметро-вими снарядами, і їх одразу було вбито. А вдарившись об землю, «ацтек» вибухнув. Ну, а що у вас?
Вінсент потягся по сигарету.
— Ми переконані, що то були Мальйоні і його дівчина-негри-тянка. З якоїсь причини Мальйоні не вбив охоронника на аеродромі. Дивно. Людина може спричинити загибель тисячі невинних людей, а власноруч позбавити когось життя — це для неї наче смертний гріх. Охоронник не бачив, хто вдарив його. Зате виразно розгледів дівчину і впізнав її на фотографіях.
Шерідан присунув донесення ближче до Вінсента.
— Може, нам і вдасться встановити особи загиблих за останками. Та ви маєте рацію. Щодо того, хто був у літаку, сумнівів немає. Можна викреслити тих двох із списку, — похмуро додав він.
— На жаль, це ще далеко не кінець, — зауважив Вінсент. — Досі не знайдено останню бомбу. Напруга не спадає.
— Але якого біса вони хочуть від нас? Щоб ми покинули свої кабінети й самі заходилися шукати ту бомбу?
— Так, — відказав Вінсент, — якщо це буде необхідно. Скажу вам відверто: я дуже стривожений. Джеффріз здатен на все.
— Намацали якісь нитки?
— Анічогісінько. — Вінсент струсив попіл з сигарети. — Щось давно я не бачив вашого помічника.
— Він у Форт-Міді. Я послав його туди…
— До Ховінга?
— Атож. Я подумав, що нам не слід нехтувати жодною можливістю, — пояснив Шерідан. — Він зібрав на Джеффріза повне досьє і тепер разом з програмістами із УНБ ставить завдання комп'ютеру.
Вінсентове обличчя лишилося байдужим.
— Гадаєте, це щось дасть?
— Ні, звичайно. І Пол тієї самої думки. Але ми зобов'язав ні спробувати все. — Шерідан скривився. — Та навіщо я вам це кажу! Ви ж самі усе чудово розумієте.
— Ви маєте рацію, — стомлено мовив Вінсент. — Бо, коли ми не знайдемо цю останню бомбу найближчим часом, не виключено, що я прийду до вас найматися на службу.
— Домовилися, — сказав Шерідан.
— Але я волів би зберегти за собою своє нинішнє місце, — сухо зауважив Вінсент і, помовчавши трохи, додав: — Слухайте, я ж хотів у вас запитати дещо. Ага, про того полковника, якого ви згадали вчора. Ви сказали, він був…
— …безпосереднім командиром Джеффріза у В'єтнамі, — закінчив за нього Шерідан. — Він буде тут о десятій нуль-нуль сьогодні. Приблизно за годину. Можливо, він чимось зможе допомогти нам. А зараз я хочу їсти. Може, розділите зі мною другий сніданок?
— Другий? Коли ж ви сюди прийшли?
— Прийшов? Чорт забирай, та доки не покінчено з цією халепою, я й не виходжу звідси. Сплю в кабінеті. Ходімо трохи підкріпимось.
Коли Девід Сілбер вийшов з гри, генерал Артур Шерідан повернувся до себе на Нортонську базу ВПС. Звідси він міг підтримувати прямий зв'язок з усіма військовими штабами, розкиданими по цілому світу. Він був переконаний, що це — неодмінна передумова успіху в пошуках п'ятої, останньої атомної бомби. На його подив, туди ж, до Нортона, прибув і Вінсент. ФБР та інші відомства обнишпорювали всю країну, шукаючи Майка Джеффріза, Пет Х'юз та останню бомбу. Отож Вінсентові не лишалося нічого іншого, як чекати наслідків цього ретельного й копіткого пошуку. Шерідан, як і Вінсент, також терпіти не міг бездіяльності. Вони обидва воліли діяти за власною інтуїцією, аніж очікувати, до чого призведе це полювання на людей, що відбувалося в масштабі всієї країни.