— Страх навіть подумати… — У цю мить Шерідан забрав руку з мікрофона: на тому кінці дроту заговорили. — Майор Уоткінс? Говорить генерал Шерідан. Слухайте мене уважно, майоре, тому що ваша відповідь потрібна мені негайно. Йдеться про ядерну зброю типу М-дванадцять… Так-так. Триста кілотонн. Мені треба з'ясувати от що…
Вислухавши відповідь, Шерідан вилаявся, неквапно поклав трубку на важіль і поглянув на свого колегу з ФБР.
— Боб, зв'яжіться зі своїми людьми в Лос-Анджелесі. З тими, в аеропорту. Накажіть їм, щоб ні в якому разі не чіпали Майка Джеффріза, навіть не наближалися до нього. Накажіть їм дати цьому чоловікові спокій.
— Що-о?
Шерідан поглянув на годинник.
— У мене тут є швидкісний вертоліт у постійній бойовій готовності. — Одвернувшись од Вінсента, він натиснув кнопку внутрішнього зв'язку. — Місіс Сімпсон, звеліть, щоб мені негайно подали черговий вертоліт. Потім запросіть у ФУА канал екстреного зв'язку з міжнародним аеропортом Лос-Анджелеса. Використайте код надзвичайної важливості. Я говоритиму з ними уже з вертольота.
— Артуре, може, ви все-таки…
Шерідан ухопив Вінсента за руку і потяг до виходу.
— Зараз немає часу на пояснення, — скоромовкою сказав він. — Розповім про все у повітрі. Ходімо.
Коли вони йшли до реєстраційної стойки авіакомпанії «Ер Франс», багато хто озирався на них. їх зовнішній вигляд не міг не привертати уваги. У високого на зріст, ставного й широкоплечого чоловіка впадала у вічі засмагла, майже шоколадного кольору шкіра і темно-сині очі під копицею неслухняного волосся. Його хода була позначена грубою силою і впевненістю в собі. Струнку й також досить високу жінку з довгим білявим волоссям, яка йшла з ним поруч, можна було назвати по-справжньому вродливою. Люди мимоволі задивлялися на них. Чудова пара.
Пет Х'юз несла невеличку дорожню сумку. В правій руці Майка Джеффріза була шкіряна валіза, але й руку, і верх валізи прикривало недбало накинуте напівпальто. В їхніх рухах не відчувалося ні сумнівів, ні вагань: вони твердо знали, куди йдуть і з якою метою.
Вінсент пильно зважував кожне своє розпорядження, його люди досі не робили спроб зупинити Майка Джеффріза та Пег Х'юз, і ті одержали дозвіл на посадку в реактивний лайнь.„пройшли, обминаючи головну будівлю аеропорту, до овальної зали міжнародного сектора, а вже звідти завернули в довгий коридор, що вїв до реєстраційної стойки «Ер Франс»,
— Майку, тобі не…
— Спокійно, люба. Йди як ідеш і не озирайся.
— Вони нас упізнали, Майку.
— Я вже давно це зрозумів. 1— Я боюся.
— Не треба. — І він усміхнувся їй, сяйнувши білими зубами, які так гарно контрастували з темною засмагою обличчя.
Майк і Пет простували далі. Ось вони вже йдуть цим довгим, ясно освітленим коридором.
— Ну-ну, — всміхнувся Майк Джеффріз. — Здається, саме зараз вони збираються влаштувати виставу.
Він озирнувся навколо. І попереду, й позаду не видно було ні туристів, ні бізнесменів. Ні жінок, ні дітей. Усі наче повимирали. А в самому кінці коридора він побачив невеликий гурт чоловіків. Кілька інших увійшли в коридор слідом за ними.
Джеффріз знав, хто вони. Хіба це міг бути хтось інший? Він чекав зустрічі з ними. Майк і Пет ішли собі коридором, аж поки до людей, які чекали на них, лишилося кілька метрів. Джеффріз побачив чоловіка у формі генерала ВПС. Одна зірочка. Йому здалося, ніби він упізнав його, ніби бачив його колись, дуже давно. А втім, яка різниця… Решта були йому незнайомі. Але й це не мало ніякого значення. Він розумів, що то працівники ФБР. Кілька чоловіків, які стояли трохи позаду, тримали в руках пістолети.
Він їх не знав, зате вони чудово знали його. Досконало вивчили його обличчя, як і обличчя Пет, — за фотографіями.
Чоловік, що стояв попереду інших, поглянув Джеффрізові просто у вічі. А тоді заявив без передмов:
— Далі дороги немає, Джеффрізе. Вистава скінчилася. Майк Джеффріз посміхнувся до нього.
«Надто він упевнений, — подумав Вінсент. — Невже, чорт забирай, Шерідан мав рацію?..»
— Ви можете самі спокійно піти за нами, — провадив Він-сент. — Або ми вас заберемо. На ваш розсуд.
Джеффріз засміявся. Спокійний, упевнений у собі. Він помітив, що генерал не зводить з нього очей.
— Не буде ні того, ні того, — відказав Джеффріз. Голос у нього виявився на диво звучний. — Ми полетимо цим літаком.
Вінсент зробив знак рукою. Агенти почали змикатися кільцем навколо них.
Та Майк і далі посміхався.
— У вас тільки чотири бомби, — сказав він. Його очі, що схрестилися поглядом з очима Вінсента, блиснули холодним металом. — А тому не робіть дурниць.