Ти п’єш з криниць темнавих,
пірнаєш в неба синь,
та вигадок лукавих
ти гру оцю покинь.
Die feste Burg
Ich weiß das abendlichste aller Häuser: ein
viel tiefres Aug als deines hält dort Ausschau.
Vom Giebel weht die große Kummerfahne:
ihr grünes Tuch — du weißt nicht, daß du‘s webtest.
Auch fliegts so hoch, als hättst nicht du‘s gewebt.
Das Wort, von dem du Abschied nahmst, heißt dich am Tor willkommen,
und was dich hier gestreift hat, Halm und Herz und Blume,
ist längst dort Gast und streift dich nimmermehr.
Doch trittst in jenem Haus du vor den Spiegel,
so sehen drei, so sehen Blume, Herz und Halm dich an.
Und jenes tiefre Aug, es trinkt dein tiefes Auge.
Міцна твердиня
Я знаю найвечірнішу з усіх домівок: там
далеко глибше око, ніж твоє, пильнує.
Там на даху тріпоче стяг тривоги,
і ти не відаєш, що сам ту зелень виткав,
і сам її під час ткання окрилив.
Бо слово втрачене знов стало біля брами,
й пестливе все — стебло і серце, й квітка,
деінде вже голубити не будуть.
Та в домі тім ти глянеш у люстерко,
й побачиш знов стебло і серце, й квітку.
Й те глибше око вип’є твоє око.
Der Tauben weißeste…
Der Tauben weißeste flog auf: ich darf dich lieben!
Im leisen Fenster schwankt die leise Tür.
Der stille Baum trat in die stille Stube.
Du bist so nah, als weiltest du nicht hier.
Aus meiner Hand nimmst du die große Blume:
sie ist nicht weiß, nicht rot, nicht blau — doch nimmst du sie.
Wo sie nie war, da wird sie immer bleiben.
Wir waren nie, so bleiben wir bei ihr.
Щонайбіліший з голубів…
Щонайбіліший з голубів злетів: це знак мого кохання!
В оспалих вікнах — сонна тінь дверей.
Нечутне дерево зайшло в нечутну хату.
Ти так близька, немовби ти й не тут.
З моїх долонь береш велику квітку:
Не білу, пурпурову чи блакитну — й все ж береш.
Де не було її — віднині завжди буде.
Нас не було — то ж будемо при ній.
halme der nacht
стебла ночі
Schlaf und Speise
Der Hauch der Nacht ist dein Laken, die Finsternis legt sich zu dir.
Sie rührt dir an Knöchel und Schläfe, sie weckt dich zu Leben und Schlaf,
sie spürt dich im Wort auf, im Wunsch, im Gedanken,
sie schläft bei jedem von ihnen, sie lockt dich hervor.
Sie kämmt dir das Salz aus den Wimpern und tischt es dir auf,
sie lauscht deinen Stunden den Sand ab und setzt ihn dir vor.
Und was sie als Rose war, Schatten und Wasser,
schenkt sie dir ein.
Сон і їжа
Подих ночі — твоє простирадло, коли темінь до тебе лягає.
Торкається кісточки й скроні, спонука до життя і до сну,
відчуває тебе у помислі, слові, бажанні,
ночує у кожного з них, заманює легко до себе,
вичісує сіль з твоїх вій, пригощає нею гостинно,
канючить пісок твоїх давніх годин і кладе його перед тебе,
а те, що було в ній від ружі, від тіні й води
підливає у склянку тобі.
Der Reisekamerad
Deiner Mutter Seele schwebt voraus.
Deiner Mutter Seele hilft die Nacht umschiffen, Riff um Riff.
Deiner Mutter Seele peitscht die Haie vor dir her.
Dieses Wort ist deiner Mutter Mündel.
Deiner Mutter Mündel teilt dein Lager, Stein um Stein.
Deiner Mutter Mündel bückt sich nach der Krume Lichts.
Супутник у мандрах
Матері душа торує шлях.
Матері душа тебе навчає ніч долати, риф за рифом.
Матері душа перед тобою всіх акул батожить.
Твоє слово — матері твоєї чадо.
Матері твоєї чадо ділить твоє ложе, камінь в камінь.
Матері твоєї чадо прагне крихти світла.
Augen…
Augen:
schimmernd vom Regen, der strömte,
als Gott mir zu trinken befahl.
Augen:
Gold, das die Nacht in die Hände mir zählt’,
als ich Nesseln pflückt’
und die Schatten der Sprüche reutet’.
Augen:
Abend, der über mir aufglomm, als ich aufriß das Tor
und durchwintert vom Eis meiner Schläfen
durch die Weiler der Ewigkeit sprengt’.
Очі…
Очі:
ви мерехтіли у цівках рясного дощу,
коли Бог наказав мені випити чашу.
Очі:
золото зір, яке ніч відлічила мені на долоню,
коли я кропиву зривав і викорчовував тіні проречень.