— Чорт забирай! — верескнув Банко й вистрелив у друге колесо, але цього разу куля не влучила — лише викресала іскри з крила автомобіля.
Раптом дощ почався знову — вони виїхали на міст.
— Влупи його з дробовика, Олафсоне! — заволав Банко. — Давай!
Крізь отвір, що виник на місці вітрового скла, їх лупцювали рясні краплі дощу; Банко відхилився убік, щоб Олафсон зміг покласти свого двоствольного дробовика на спинку його сидіння. Стволи висунулися над Банковим плечем, але враз засунулися знову, й одночасно почувся глухий звук, наче хтось ударив молотком по шматку м’яса. Банко обернувся й побачив, що Олафсон сидить, осунувшись і схиливши голову, а в його куртці на висоті грудей зяє діра. Цієї ж миті друга куля пробила спинку переднього сидіння біля Банко і влучила поруч з Олафсоном у заднє сидіння, вирвавши з нього жмут пухнастої сірої набивки. Схоже, отой тип у вантажівці добре пристрілявся. Банко взяв з рук Олафсона дробовик, швидко повернувся вперед і вистрелив. На кузові ЗІС-5 розверзся білий вибух. Банко кинув дробовика і взяв гвинтівку. Момент був доречний, бо стрілець у вантажівці нічого не бачив через густу хмару порошку, але раптом попереду в світлі фар непроханим привидом забовваніла мармурова статуя Кеннета. Банко прицілився в заднє колесо й натиснув на курок. В яблучко.
Вантажівку замотало з боку на бік, переднє колесо вискочило на пішохідну доріжку, а заднє торохнуло в бордюр — і ЗІС-5 вдарився бортом об армовану загорожу. Завивання двигунів на мить потонуло в несамовитому скреготі від тертя металу об метал. Утім, якимось дивом водію вантажівки знову вдалося повернути її на дорогу.
— Не перетинай межу, благаю! — заволав Банко.
Від обода заднього колеса ЗІС-5 відірвався останній шматок протектора, і в нічне небо зметнувся фонтан іскор. Вантажівку занесло, водій докладав відчайдушних зусиль, щоб вирівняти її, але цього разу шансів у нього вже не було. Вантажівку розвернуло й неконтрольовано понесло по асфальту. Та недалеко від межі її передні колеса знову міцно вчепилися в поверхню дороги і різко скерували машину вбік. Дванадцятитонний витвір радянської оборонки поцілив старшого комісара Кеннета прямо в яйця, відірвав його від постаменту, протягнув по дорозі разом із десятиметровим шматком сталевої огорожі й перекинув через край мосту. Ангусу вдалося вчасно зупинити «транзит», і в раптовій тиші Банко споглядав, як Кеннет, освітлений місячним сяйвом, летів униз, повільно обертаючись довкола своєї дебелої шиї. А слідом за ним летів ЗІС-5 капотом вперед, тягнучи за собою хвоста з білого порошку, мов якась шалена амфетамінова комета.
— О, Боже… — прошепотів полісмен.
Здалося, що минула вічність, перш ніж статуя та автомобіль вдарилися об воду, на якусь мить забарвивши її у білий колір, і звук удару долетів до Банко з невеликою затримкою в часі.
А потім знову запала тиша.
Шон переминався з ноги на ногу біля клубу, вдивляючись крізь ворота в дорогу і час від часу пошкрябуючи на лобі татуювання «Вершник-вікінг до скону». Іще ніколи відтоді, як він побував у пологовій палаті лікарні, йому не доводилося так нервувати. Вже вкотре йому та Коліну випав нещасливий жереб — цього разу вони мали стояти на варті саме тієї ночі, коли збудження сягнуло апогею. Їм не дозволили поїхати разом з усіма за партією наркотиків, не дозволили й піти на гулянку, яка мала відбутися з цього приводу.
— Моя стара хоче назвати дитину на мою честь, — вимовив Шон, звертаючись, швидше, до самого себе.
— Вітаю, — монотонно продуднів Колін, посмикавши свої моржеві вуса. На його блискучу лису макітру падав рясний дощ.
— Дякую, — відповів Шон. Насправді йому не хотілось ані їхати за дурманом, ані на гулянку йти. Не потрібні йому були колись ані татуювання як довічне тавро, ані дитина, яка — він у цьому тепер не сумнівався — зробить таке ж саме татуювання і піде тим самим шляхом у житті. Йому хотілось одного — свободи. І мотоцикла — як втілення ідеї свободи, хіба ж ні? Але членство в клубі та Бетті змінили його уявлення про свободу. Справжня свобода буває тоді, коли людина належить до колективу, коли відчуває справжню солідарність і плече компаньйона.
— Їдуть! — вигукнув Шон. — Схоже, все пройшло добре, еге ж?
— Бракує двох хлопців, — зауважив Колін, виплюнувши цигарку й відчиняючи високі ворота з колючим дротом нагорі.
Біля них зупинився перший мотик. З-під рогатого шолому загуркотів басовитий голос:
— Поліцаї влаштували нам засідку, тому двійнята приїдуть трохи пізніше.
— Зрозуміло, начальнику, — сказав Колін.