— Поліція! — вигукнув Дафф. — Всім ані руш, інакше мій колега переріже горлянку оцьому молодому красеню.
Час неначе різко зупинився, і Дафф побачив, як чоловік наприкінці столу поволі, ніби в загальмованому відео, підвів голову. Червонясте свиноподібне обличчя з випуклими ніздрями; довге волосся заплетене позаду настільки туго, що очі перетворилися на дві щілини, сповнені ненависті. В кутку рота стирчить довга тонка сигарилла. Свено.
— Ми не шкодуємо заручників, — сказав він.
Молодик зомлів і впав додолу.
На якихось дві-три секунди все у кімнаті завмерло, і чути було лише музику «Роллінг Стоунз».
А потім Свено затягнувся своєю сигариллою і скомандував:
— Схопіть їх!
Дафф помітив, як щонайменше троє «вершників» зреагували на команду — і натиснув на курок свого АК-47. І довго його не відпускав. Розлетівшись віялом, шматочки свинцю діаметром 7,62 міліметра розтрощили пляшки, змели все зі столу, вгризлись у стіну, розшматували живу плоть і зупинили Міка Джеггера[3] на півслові. А позаду Макбет витягнув два «глока», які він запозичив у вбитих «вершників» у порту. Разом з їхніми шкірянками, шоломами та мотоциклами. Дафф відчув, як АК в його руках нагрівся й став м’яким і теплим, мов жіноче тіло. Кімната швидко занурювалася в темряву — лампи одна за одною розліталися на друзки. Коли ж Дафф нарешті відпустив курок, в повітрі плавали пилюка й пір’я, а єдина вціліла лампа гойдалася туди-сюди, кидаючи на стіни тіні, подібні до привидів, що розбігалися навсібіч.
3
— Я озирнувся довкола і в напівтемряві побачив, що всі «вершники» лежать на підлозі обличчям додолу, — розповідав Макбет. — Навколо лише кров, розтрощене скло і порожні стріляні гільзи.
Жвава розмова точилась у «Каменярах» — улюбленій забігайлівці спецназу, що була розташована біля центрального вокзалу.
— Господи Ісусе! — вигукнув Ангус тремтячим голосом. Широко розкритими блакитними очима дивився він на Макбета зі щирим захопленням. — Господи милосердний, та ви ж просто стерли їх з лиця землі! Ну, будьмо!
— Та годі тобі, за п’ять хвилин священику! Обережніше з виразами! — дружньо застеріг його Макбет. Але коли майже всі з присутніх вісімнадцяти полісменів-спецназівців підняли на його честь свої келихи, не стримався й посміхнувся, похитав головою і теж підняв свій бокал. Зробивши добрячий ковток, глянув на Олафсона, який лівою рукою тримав фірмовий півлітровий келих.
— Болить, Олафсоне?
— Біль вщухає, коли згадую, що в одного з «вершників» теж болить плече, — прошепелявив Олафсон і сором’язливо поправив перев’яз, а всі решта вибухнули сміхом.
— Насправді все сталося завдяки Банко та Олафсону, — зауважив Макбет. — А я просто тримав лампу для цих митців, мов якийсь чортів асистент фотографа.
— Продовжуй. Ви з Даффом поклали всіх «вершників» на підлогу. А що було далі? — спитав Ангус, заправляючи свої біляві пасма за вуха.
Перш ніж продовжити, Макбет обвів поглядом присутніх за столом і зустрівся очима з Банко.
— Дехто верещав, що здається. Пилюка вляглася, музичний центр був розтрощений кулями, і в кімнаті нарешті стало тихо й темно, але ситуація залишалася непевною. Ми з Даффом почали перевіряти бандюків з нашого кінця кімнати. Вбитих не було, але дехто явно потребував медичної допомоги. Дафф гукнув, що не може знайти Свено, — Макбет провів пальцем по запітнілій склянці. — Я помітив двері за дальнім кінцем столу, де той сидів. І тієї миті ми почули, як заводяться мотоцикли. Тому кинули решту та вискочили у двір. І побачили, як три мотоцикли виїжджають за ворота, і одним з них був червоний мотоцикл Свено. Охоронець, лисий хлоп із вусами, стрибнув на його мотик і зник разом із втікачами. Дафф розлютився, хотів був погнатися за ними, але я сказав, що в кімнаті є кілька важкопоранених…
— І ти гадав, що це зупинить Даффа? — прошепотів чийсь голос. — Йому випала нагода спіймати Свено, а тут якісь поранені скривавлені вилупки…
Макбет обернувся. Власник голосу сидів сам-один у сусідній кабінці, сховавши голову в тіні, яку кидав солідний сервант дарт-клубу.
— Невже ти гадав, що Дафф зважатиме на життя простих людей, коли йому випала нагода здійснити героїчний подвиг? — чоловік у затінку підняв свого кухля. — Зрештою, треба ж і про кар’єру подбати.