— Про це не йдеться, — відрізав Дункан. — Я не хочу, щоб мої герої потрапили під арешт за керування автомобілем у нетверезому стані або загинули на дорозі. Мій водій не проти зробити невеличке відхилення від маршруту.
— Дякую, — мовив Дафф, — але Файф…
— … мені більш-менш по дорозі, — запевнив Дункан. — А місіс Дафф і двоє гарненьких діточок нам ще й спасибі скажуть.
— Вибачте, — мовив Дафф, підводячись і відсуваючи вбік стільця.
— Просто приголомшливий полісмен, — зауважив Леннокс, дивлячись, як Дафф, похитуючись, пішов до туалету в кутку кімнати.
— Хто — Дафф? — запитав Дункан.
— І Дафф також, але я мав на увазі Макбета. Його результати вражають, підопічні обожнюють його, і навіть попри те, що він працював іще при Кеннеті, ми в антикорупційному відділі впевнені в ньому на сто відсотків. Шкода, що бракує формальних підстав, необхідних для того, аби він обійняв вищу керівну посаду.
— Окрім поліцейського коледжу, жодних інших вимог не існує. Згадайте Кеннета.
— Так, але Макбет все одно не є одним із нас.
— Тобто?
— Розумієте, — мовив Леннокс зі стриманою посмішкою, піднімаючи келих із шампанським, — ви набрали нових керівників, які, подобається нам це чи ні, вважаються такими, що належать до еліти. Всі ми — вихідці із західної частини міста або зі столиці, маємо добру освіту або респектабельні прізвища. А Макбет є людиною із широких народних мас — гадаю, ви розумієте, про що саме йдеться.
— Розумію. Послухайте, мене непокоїть те, що Дафф погано тримається на ногах. Ви не могли б його підстрахувати?
На щастя, в туалеті нікого не було.
Даф застебнув ширінку і, підійшовши до однієї з раковин, повернув кран та побризкав водою в обличчя. Почувши, як двері позаду нього відчинилися, обернувся.
— Дункан попросив подивитися, як ти почуваєшся, — пояснив Леннокс.
— Г-м-м. І що ж, як на тебе, він подумав?
— Подумав про що?
Дафф відірвав паперову серветку й витер обличчя.
— Про те, що сталося.
— Напевне, думає те, що й усі ми, — що ти добре впорався зі своєю роботою.
Дафф мовчки кивнув.
Леннокс стиха розсміявся.
— Невже ти і справді хочеш стати начальником відділу боротьби з організованою злочинністю?
Дафф закрутив кран і намилив руки, дивлячись у дзеркало на керівника антикорупційного відділу.
— Хочеш сказати, що я — кар’єрист?
— У бажанні підніматися ієрархічними шаблями й робити кар’єру нічого поганого немає, — пирхнув Леннокс. — Просто кумедно спостерігати, як ти себе нав’язуєш.
— Я маю потрібну кваліфікацію й відповідаю вимогам, Ленноксе. Тому маю обов’язок — і перед містом, і перед майбутнім своїх і твоїх дітей — спробувати себе на посаді голови ВБОЗу. Чом би й ні? Чи, може, краще було б, якби цю важливу посаду обійняв Коудор? Особа, яка б ні за що не змогла так довго працювати під Кеннетом, не маючи на своїх руках бруду та крові?
— Ага, — мовив Леннокс. — Отже, твій рушій — це почуття обов’язку, а жодним чином не особисті амбіції. Що ж, пресвятий Даффе, тоді дозвольте притримати для вас двері, — сказав Леннокс, низько вклоняючись. — Смію припустити, що ви відмовитеся від надбавки до зарплатні та всіх супутніх привілеїв.
— Зарплатня, честь і слава мене не цікавлять, — кинув Дафф. — Але суспільство винагороджує тих, хто йому служить. Демонструвати презирство до зарплати — те саме, що демонструвати презирство до суспільства.
Дафф уважно придивився до свого обличчя у дзеркалі. «Цікаво, чи можна побачити, коли людина бреше, а коли — ні? — подумав він. — І чи може ця людина переконати себе в тім, що говорить правду? Скільки доведеться переконувати себе у правдивості версії, яку вони з Макбетом домовилися озвучувати, — щодо вбивства отих двох людей на дорозі?»
— Ти вже вимив руки, Даффе? Бо Дункан додому поспішає.
На виході з «Каменярів» спецназівці розпрощались.
— Вірність та братерство! — вигукнув Макбет.
Решта відповіли хором, хоча й дещо безладно — залежно від міри сп’яніння кожного:
— Хрещені вогнем, поєднані кров’ю!
І вони розійшлися на всі чотири боки. Макбет із Банко подалися на захід повз вуличного музику, який не співав, а радше завивав відому пісню «Зустрінь мене на розі», а потім — крізь покинуті й занедбані вестибюлі та коридори центрального вокзалу. Дивовижно теплий вітер здіймався у проходах і крутив сміття поміж чудовими колись доричними колонами, які поволі обсипалися через забруднення довкілля та багатолітню відсутність ремонту.