— О Боже милосердний! А хто такий Коудор?
— Невже ти не знаєш?
— Ні.
— Керівник відділу боротьби з бандитизмом. Він був імовірним кандидатом на посаду начальника ВБОЗу.
Тиша.
Вона ніколи особливо не цікавилася його роботою. Її світ охоплював Файф, дітей і чоловіка — принаймні тоді, коли він бував удома. І це його цілком влаштовувало. Бо дітям не доводилося стикатися з брутальністю його роботи. З іншого боку, брак інтересу до його амбіцій означав, що вона не завжди розуміла, наскільки багато часу йому доводилося віддавати роботі. Не розуміла його жертовності. Не розуміла його потреб, врешті-решт.
— Керівник відділу боротьби з організованою злочинністю є третім за ієрархією в управлінні поліції — після Дункана та його заступника Малкольма. Так, це надзвичайно висока посада, а тому я маю бути тут. Можливо, протягом кількох наступних днів.
— Лишень скажи, що будеш удома напередодні вродин.
От чорт! Вечір проти дня народження! Це ж їхня традиція: збиратися у переддень вродин їхніх дітей, збиратися лише вчотирьох. Іменинник отримував татові й матусині подарунки, а потім вони сідали за стіл і ласували тушкованим м’ясом та бульйоном. Як він міг забути про день народження Юена?! Можливо, дата вислизнула з пам’яті під впливом подій останніх днів, але Дафф уже встиг придбати все, чого забажав Юен після батькової розповіді про роботу таємних агентів поліції з антинаркотичного відділу і про те, як інколи їм доводиться маскуватися й перевдягатися, аби ніхто не впізнав. У шухляді робочого столу вже лежала красиво загорнута подарункова коробочка з фальшивою бородою та клеем, фальшивими окулярами та зеленим фетровим капелюхом (усе це — дорослого розміру, аби Юен повірив, що саме такий прикид носить татко та інші співробітники антинаркотичного відділу).
На його телефоні блимнула лампочка. Внутрішній виклик. Дафф здогадався, хто це.
— Зачекай хвилинку, люба.
Він натиснув кнопку під лампочкою.
— Слухаю.
— Даффе, це Дункан. Хотів би поговорити про сьогоднішню прес-конференцію.
— Так, слухаю.
— Мені хотілося б продемонструвати, що цей інцидент жодним чином нас не послабив і що ми думаємо на перспективу, тому збираюся оголосити ім’я виконувача обов’язків керівника ВБОЗу.
— ВБОЗу? Е-е-е… так швидко?
— Я все одно зробив би це призначення наприкінці місяця, але оскільки відділ боротьби з бандитизмом залишився без керівника, то слушно було б призначити виконувача обов’язків просто зараз, невідкладно. Ви не могли б зайти до мого кабінету?
— Так, звісно.
Дункан поклав слухавку. А Дафф закляк, витріщившись на згаслу лампочку. Було дивно, що начальник зателефонував йому особисто, адже зазвичай наради скликала або його секретарка, або хтось із помічників. Виконувач обов’язків. Саме він, напевно, і обійме цю посаду, коли формальності — подача заяви та розгляд кандидатури комісією з призначень — будуть завершені. Погляд упав на іншу лампочку. Він геть забув, що перервав розмову з дружиною.
— Кохана, у нас тут дещо сталося. Мені терміново треба бігти.
— Ой, сподіваюся, нічого жахливого?
— Та ні, — розсміявся Дафф. — Усе гаразд. Раджу тобі увімкнути по обіді радіо й послухати повідомлення про призначення керівника новоствореного відділу боротьби з організованою злочинністю.
— Та невже?
— Цьомаю в щічку.
Таких ласкавих слів він не вживав уже багато років. І вона також. Поклавши слухавку, Дафф, не в змозі стриматися, вискочив зі свого кабінету й гайнув сходами на горішній поверх. Швидше, швидше, вище, вище!
Секретарка запропонувала Даффу заходити без зволікань.
— Вони вже чекають на вас, — мовила вона, всміхнувшись. Секретарка усміхнулася?! Але ж вона ніколи досі не усміхалася йому.
За круглим дубовим столом у великому й просторому, але скромно вмебльованому кабінеті сиділи, крім Дункана, четверо людей. Заступник старшого комісара Малкольм, дочасно посивілий і в окулярах. Він вивчав філософію та економіку в столичному університеті, висловлювався як личить людині високоосвіченій, і багато хто вважав його білою вороною в управлінні поліції. Малкольм був старим приятелем Дункана, а сам Дункан пояснював, що взяв його на роботу завдяки широкому діапазону його управлінських навичок. Інші ж стверджували, що начальник просто потребував беззастережного голосу на його підтримку під час управлінських нарад. Окрім Малкольма, в кабінеті був Леннокс, який сидів, подавшись вперед, як завжди, енергійно-нетерплячий та білошкірий, мов альбінос. Його антикорупційний відділ був започаткований під час реорганізації, здійсненої Дунканом. А перед тим відбулася нетривала дискусія щодо того, чи слід вживати префікс «анти» у назві відділу; дехто казав, що цього робити не варто, бо зазвичай співробітники кажуть «наркотичний відділ» або «відділ убивств». Утім, за часів Кеннета саме «наркотичний відділ» і став синонімом корупції. Поруч з Дунканом сиділа асистентка, яка мала вести протокол засідання, а біля асистентки вмостилася інспектор Кетнесс.