Выбрать главу

Оскільки Дункан у своєму кабінеті палити не дозволяв, то на столі не було попільничок, за кількістю недопалків у яких Дафф міг би визначити, чи довго вони вже сиділи. Але помітив краплини кави на деяких блокнотах і майже порожні чашки. А відкрита, спокійна та майже безтурботна атмосфера свідчила, що рішення вже було прийнято.

— Дякую, що прийшли так швидко, Даффе, — мовив Дункан, вказуючи на останнє вільне крісло. — Дозвольте відразу ж перейти до справи. Ми збираємося об’єднати ваш антинаркотичний відділ з відділом боротьби з бандитизмом. Це наша перша кризова ситуація відтоді, як я посів оце крісло.

Крісло начальника поліції було велике й мало високу спинку, але виглядало не дуже зручним. Воно було занадто прямим і мало жорстку оббивку. Саме такі крісла до вподоби Даффу.

— Тому я вважаю важливим проявити певну енергію й напористість, — продовжив Дункан.

— Що ж, розумне рішення, — погодився Дафф, і відразу ж пожалкував. Зауваження прозвучало так, наче його запросили до кабінету дати оцінку рішенню вищого начальства. — Себто я вважаю, що ви, безперечно, маєте рацію.

За столом на мить запала тиша. Може, він занадто хитнувся в інший бік і переборщив — дав присутнім підставу сумніватися в наявності у нього власної думки?

— Ми маємо бути на сто відсотків упевненими, що ця особа не є корумпованою, — вів далі Дункан.

— Авжеж, — підтвердив Дафф.

— І не лише тому, що більше не можемо дозволити собі таких скандалів, як оцей, з Коудором, а ще й тому, що нам потрібна людина, яка допоможе ловити дійсно велику рибу. Я кажу не про Свено, а про Гекату.

Геката. Після того як було вимовлене це ім’я, в кімнаті запала промовиста тиша.

Дафф випрямився у своєму кріслі. Це дійсно важливе завдання. Але ж цілком очевидно, що мета нового відділу — саме вбити дракона. І це чудово. Все тільки-но починається. Життя повернуло на краще.

— Ви очолювали нещодавню успішну облаву на «вершників», — продовжував говорити Дункан.

— Я робив це не самотужки, сер, — сказав Дафф. Треба продемонструвати трохи смиренності, бо це піде на користь, особливо тоді, коли в цьому немає нагальної потреби, саме в таких ситуаціях і можна дозволити собі бути скромним і смиренним.

— Ясна річ, — погодився Дункан. — Вам допоміг Макбет. І допоміг, наскільки я розумію, досить суттєво. Яке ваше загальне враження про нього?

— Враження, сер?

— Так. Ви ж навчалися з ним у поліцейському коледжі на одному курсі. Він, поза сумнівами, добре справлявся зі своєю роботою у спецназі, і там усі в захваті від його лідерських якостей. Але ж спецназ — це дуже специфічний підрозділ. Ви добре знаєте Макбета, саме тому ми й хотіли почути, чи вважаєте ви його придатним для цієї роботи.

Даффу довелося двічі проковтнути слину, перш ніж його голосові зв’язки спромоглися вичавити із себе хоч якийсь звук.

— Тобто чи вважаю я Макбета відповідною кандидатурою на посаду керівника відділу боротьби з організованою злочинністю, сер?

— Так.

Даффу знадобилося кілька секунд, щоб зібратися з думками. Затуливши рота рукою, він нахмурив брови й чоло, сподіваючись, що має вигляд людини замисленої, а не розчарованої.

— Тож що скажете, Даффе?

— Скажу, що вести людей на облаву в будинку, стріляти у злочинців та рятувати заручників — це одне, — розважливо відповів Дафф. — Поза сумнівами, Макбет уміє робити це надзвичайно добре. Але для того, щоб керувати підрозділом боротьби з організованою злочинністю, потрібно мати трохи інші якості.

— Ми погоджуємося з вами, — мовив Дункан. — Для цього потрібні трохи інші якості, але ж не цілковито інші. Що ви скажете про вдачу цього чоловіка? Йому можна довіряти?

Дафф затиснув свою верхню губу великим і вказівним пальцями. Макбет. Чортів Макбет! Що ж сказати? Ця висока посада має належати йому, а не чоловікові, який запросто міг би стати жонглером чи метальником ножів у пересувному цирку! Він втупився в картину, що висіла на стіні за столом: стройова підготовка, лояльність, лідерство та солідарність. Знову подумки уявив їх на отій сільській дорозі: Макбет, він та двоє убитих. Дощ, що змиває з дороги кров.