Секретарка запропонувала Даффу заходити без зволікань.
— Вони вже чекають на вас, — мовила вона, всміхнувшись. Секретарка усміхнулася?! Але ж вона ніколи досі не усміхалася йому.
За круглим дубовим столом у великому й просторому, але скромно вмебльованому кабінеті сиділи, крім Дункана, четверо людей. Заступник старшого комісара Малкольм, дочасно посивілий і в окулярах. Він вивчав філософію та економіку в столичному університеті, висловлювався як личить людині високоосвіченій, і багато хто вважав його білою вороною в управлінні поліції. Малкольм був старим приятелем Дункана, а сам Дункан пояснював, що взяв його на роботу завдяки широкому діапазону його управлінських навичок. Інші ж стверджували, що начальник просто потребував беззастережного голосу на його підтримку під час управлінських нарад. Окрім Малкольма, в кабінеті був Леннокс, який сидів, подавшись вперед, як завжди, енергійно-нетерплячий та білошкірий, мов альбінос. Його антикорупційний відділ був започаткований під час реорганізації, здійсненої Дунканом. А перед тим відбулася нетривала дискусія щодо того, чи слід вживати префікс «анти» у назві відділу; дехто казав, що цього робити не варто, бо зазвичай співробітники кажуть «наркотичний відділ» або «відділ убивств». Утім, за часів Кеннета саме «наркотичний відділ» і став синонімом корупції. Поруч з Дунканом сиділа асистентка, яка мала вести протокол засідання, а біля асистентки вмостилася інспектор Кетнесс.
Оскільки Дункан у своєму кабінеті палити не дозволяв, то на столі не було попільничок, за кількістю недопалків у яких Дафф міг би визначити, чи довго вони вже сиділи. Але помітив краплини кави на деяких блокнотах і майже порожні чашки. А відкрита, спокійна та майже безтурботна атмосфера свідчила, що рішення вже було прийнято.
— Дякую, що прийшли так швидко, Даффе, — мовив Дункан, вказуючи на останнє вільне крісло. — Дозвольте відразу ж перейти до справи. Ми збираємося об’єднати ваш антинаркотичний відділ з відділом боротьби з бандитизмом. Це наша перша кризова ситуація відтоді, як я посів оце крісло.
Крісло начальника поліції було велике й мало високу спинку, але виглядало не дуже зручним. Воно було занадто прямим і мало жорстку оббивку. Саме такі крісла до вподоби Даффу.
— Тому я вважаю важливим проявити певну енергію й напористість, — продовжив Дункан.
— Що ж, розумне рішення, — погодився Дафф, і відразу ж пожалкував. Зауваження прозвучало так, наче його запросили до кабінету дати оцінку рішенню вищого начальства. — Себто я вважаю, що ви, безперечно, маєте рацію.
За столом на мить запала тиша. Може, він занадто хитнувся в інший бік і переборщив — дав присутнім підставу сумніватися в наявності у нього власної думки?
— Ми маємо бути на сто відсотків упевненими, що ця особа не є корумпованою, — вів далі Дункан.
— Авжеж, — підтвердив Дафф.
— І не лише тому, що більше не можемо дозволити собі таких скандалів, як оцей, з Коудором, а ще й тому, що нам потрібна людина, яка допоможе ловити дійсно велику рибу. Я кажу не про Свено, а про Гекату.
Геката. Після того як було вимовлене це ім’я, в кімнаті запала промовиста тиша.
Дафф випрямився у своєму кріслі. Це дійсно важливе завдання. Але ж цілком очевидно, що мета нового відділу — саме вбити дракона. І це чудово. Все тільки-но починається. Життя повернуло на краще.
— Ви очолювали нещодавню успішну облаву на «вершників», — продовжував говорити Дункан.
— Я робив це не самотужки, сер, — сказав Дафф. Треба продемонструвати трохи смиренності, бо це піде на користь, особливо тоді, коли в цьому немає нагальної потреби, саме в таких ситуаціях і можна дозволити собі бути скромним і смиренним.
— Ясна річ, — погодився Дункан. — Вам допоміг Макбет. І допоміг, наскільки я розумію, досить суттєво. Яке ваше загальне враження про нього?
— Враження, сер?
— Так. Ви ж навчалися з ним у поліцейському коледжі на одному курсі. Він, поза сумнівами, добре справлявся зі своєю роботою у спецназі, і там усі в захваті від його лідерських якостей. Але ж спецназ — це дуже специфічний підрозділ. Ви добре знаєте Макбета, саме тому ми й хотіли почути, чи вважаєте ви його придатним для цієї роботи.
Даффу довелося двічі проковтнути слину, перш ніж його голосові зв’язки спромоглися вичавити із себе хоч якийсь звук.
— Тобто чи вважаю я Макбета відповідною кандидатурою на посаду керівника відділу боротьби з організованою злочинністю, сер?
— Так.
Даффу знадобилося кілька секунд, щоб зібратися з думками. Затуливши рота рукою, він нахмурив брови й чоло, сподіваючись, що має вигляд людини замисленої, а не розчарованої.
— Тож що скажете, Даффе?
— Скажу, що вести людей на облаву в будинку, стріляти у злочинців та рятувати заручників — це одне, — розважливо відповів Дафф. — Поза сумнівами, Макбет уміє робити це надзвичайно добре. Але для того, щоб керувати підрозділом боротьби з організованою злочинністю, потрібно мати трохи інші якості.
— Ми погоджуємося з вами, — мовив Дункан. — Для цього потрібні трохи інші якості, але ж не цілковито інші. Що ви скажете про вдачу цього чоловіка? Йому можна довіряти?
Дафф затиснув свою верхню губу великим і вказівним пальцями. Макбет. Чортів Макбет! Що ж сказати? Ця висока посада має належати йому, а не чоловікові, який запросто міг би стати жонглером чи метальником ножів у пересувному цирку! Він втупився в картину, що висіла на стіні за столом: стройова підготовка, лояльність, лідерство та солідарність. Знову подумки уявив їх на отій сільській дорозі: Макбет, він та двоє убитих. Дощ, що змиває з дороги кров.
— Так, — підтвердив Дафф. — Макбету можна довіряти. Але насамперед він — добрий фахівець. Сподіваюся, це було добре видно сьогодні з його виступу на нараді.
— Згоден, — сказав Дункан. — Саме тому я й викликав його до трибуни: щоб побачити, як він впорається з несподіваним завданням. За цим столом ми всі одностайно зійшлися на тім, що сьогодні Макбет продемонстрував повагу полісмена-практика до встановленої процедури звітності. А ще він виявив істинно лідерську якість — здатність сповнювати ентузіазмом і надихати. «Коудор і досі там висить, бо він був продажним поліцейським».
Присутні приглушено засміялися з того, як Дункан зімітував Макбетів грубий простонародний діалект.
— Якщо він справді має ці якості, — продовжив Дафф, хоча внутрішній голос підказував йому не казати цього, — то виникає запитання: чому після закінчення поліцейського коледжу він ані на крок не просунувся по службі?
— I то правда, — відказав Леннокс. — Але річ у тім, що це найсильніший аргумент на користь Макбета, — він розсміявся недоречним верескливим сміхом. — Жоден із тих, хто сидить за цим столом, не обіймав високих посад за часів попереднього старшого комісара. Бо ми, як і Макбет, не брали участі у грі, не брали хабарів. Мої добре поінформовані джерела запевняють на всі сто відсотків, що кар’єра Макбета не відбулася саме через те, що він відмовлявся від хабарів.
— Тоді ви самі відповіли на своє запитання, — видавив із себе Дафф. — І ви, звичайно ж, взяли до уваги його стосунки з власницею казино.
Малкольм поглянув на Дункана. Отримав від нього схвальний кивок і заговорив.
— Зараз відділ боротьби з економічними злочинами перевіряє підприємства, які процвітали за попередньої адміністрації, і в цьому плані виконав ретельну перевірку казино «Інвернесс». Висновок однозначний: робота казино «Інвернесс» є взірцевою щодо ведення бухгалтерії, сплати податків та умов роботи найманих працівників. Що зазвичай є нетиповим для гральних закладів. Зараз фахівці відділу пильно придивляються до картярства в «Обеліску», — додав Малкольм, криво посміхнувшись. — І смію вам відверто сказати, що там зовсім інший коленкор. Далі буде, як то кажуть. Отже, якщо коротко, ми не маємо претензій до Леді та її закладу.
— Макбет походить зі східної частини міста, де живе робочий люд, і тому він в певному сенсі чужинець, тоді як усі ми тут присутні належимо до еліти, — зауважив Дункан. — Відомо, що ми протистояли Кеннету і уособлюємо культурні зміни у правоохоронних органах, але не секрет, що ми навчалися у приватних закладах і походимо з привілейованих родин. Тож, як на мене, це хороший сигнал, що в поліції, в поліції нашого міста обійняти найвищу посаду може кожен, попри своє походження та зв’язки, якщо він є працьовитим та чесним, наголошую — саме чесним.