Усі мовчки кивнули. Ніхто не насмілився визнати, що вони пропустили майже всю послідовність. Зазвичай демонстрації Дзюня були й так стрімкими, але зараз він рухався ще швидше, і ніхто не встиг усе відстежити.
— Гаразд, — Дзюнь ударив палицею по землі. — Починайте.
Це був повний провал. Вони рухалися без ритму й мети. Неджа виконав послідовність удвічі швидше, ніж решта класу, але він чи не єдиний з-поміж усіх взагалі спромігся відтворити її всю. Решта або пропустили половину, або страшенно плуталися з напрямками.
— Ой!
Кітай відбив там, де мав би повертати, і вдарив Жинь по спині. Вона смикнулася вперед і випадково поцілила Венці в голову.
— Годі! — крикнув Дзюнь.
Вони опустили палиці.
— Я розповім вам історію про великого стратега Суньдзи, — важко дихаючи, Дзюнь пройшовся між рядами. — Коли Суньдзи закінчив свій видатний трактат «Принципи війни», то надіслав рукопис Червоному Імператору. Імператор вирішив перевірити мудрість Суньдзи, доручивши йому натренувати групу людей без військового досвіду, а саме наложниць Імператора. Суньдзи погодився й зібрав жінок за ворітьми палацу. Він сказав їм: «Коли я кажу дивитися вперед, дивіться прямо перед собою. Коли кажу “ліворуч”, поверніть обличчя ліворуч. Коли кажу “праворуч”, поверніть обличчя праворуч. А коли я кажу “кругом”, поверніться на 180 градусів. Зрозуміло?» Жінки кивнули. Потім Суньдзи подав сигнал: «Праворуч». Але жінки лише розсміялися.
Дзюнь зупинився перед Нян, на її обличчі застигла тривога.
— Суньдзи сказав Імператору: «Якщо команда неясна й нечітка, якщо накази до кінця не зрозумілі, то це провина генерала». Потім він повернувся до наложниць і повторив свої вказівки. «Праворуч», — скомандував він. І знову жінки лише розсміялися.
Дзюнь повільно повертав голову, перетинаючись поглядом із кожним.
— Цього разу Суньдзи сказав Імператору: «Якщо команди нечіткі, то це провина генерала. Але якщо команда чітка, але наказ не виконують, то це провина лідерів загону». Потім він обрав двох найстарших наложниць у групі й відрубав їм голови.
У Нян очі полізли на лоба.
Дзюнь відступив і підняв палицю. Налякані, вони дивилися, як Дзюнь повторив послідовність, цього разу повільно, промовляючи рухи під час виконання.
— Це було зрозуміло?
Вони кивнули.
Він ударив палицею по землі.
— Тоді починайте.
Вони відпрацьовували прийом. І були бездоганними.
Бойові мистецтва були виснажливі, але цей предмет передбачав принаймні веселощі на вечірніх тренуваннях. То були практичні заняття під керівництвом двох учнів Дзюня: Кужел та Дзіхи. Ті були лінькуватими вчителями та захоплювалися можливістю завдати уявному супротивнику якомога більше болю, а тому ці заняття зазвичай межували з катастрофою, коли Дзіха й Кужел походжали між студентами і вигукували поради, поки ті билися в парах.
— Якщо у вас немає зброї, не цільтеся в обличчя. — Дзіха спрямував руку Венки вниз, тож тепер її удар ребром долоні вцілив би Неджі в горло, а не в ніс. — За винятком носа, обличчя — суцільна кістка. Ви лише розіб’єте руку. Краще цілитися в шию. Приклавши вдосталь сили, ви зможете серйозно пошкодити трахею. Або принаймні утруднити дихання супернику.
Кужел присіла поруч із Кітаєм та Ханем, які борсалися на землі, затиснувши один одного за голову:
— Якщо опинились у скрутному становищі, кусатися — чудова техніка.
Уже за мить Хань скрикнув від болю.
Жменька першорічок зібралася навколо дерев’яного манекена, а Дзіха показував, як правильно виконувати удар ребром долоні.
— Нікарські монахи вірили, що в цій точці основний центр кі, — Дзіха показав на точку внизу живота манекена й різко вдарив у неї.
Жинь заковтнула наживку.
— Правда?
— Ні. Центрів кі не існує. Але в ділянці під грудною кліткою чимало життєво важливих органів, відкритих для удару. А ще тут розташована діафрагма. Хея! — Дзіха вдарив кулаком по манекену. — Це знерухомить будь-якого суперника на добрих кілька секунд. І дасть вам час видряпати йому очі.
— Як грубо, — промовила Жинь.
Дзіха знизав плечима.
— Ми тут не витонченості вчимося. Ми вчимося давати чортів.
— Я покажу вам усім останній удар, — оголосила Кужел наприкінці заняття. — Насправді вам вистачить одного цього удару. Удару, який може поставити навколішки наймогутніших воїнів.
Дзіха спантеличено закліпав. Він повернув голову запитати, що вона має на увазі, і Кужел підняла коліно й врізала ним Дзісі в пах.
Обов’язкові заняття тривали лише дві години, але першорічки почали затримуватися в студії, щоб відпрацювати форми. Єдина проблема полягала в тому, що студенти, які раніше вивчали бойові мистецтва, побачили в цьому можливість повихвалятись. У центрі кімнати Неджа показав серію складних стрибків, виконуючи удари з розворотом, дедалі крутіші. Навколо зібрались однокласники, щоб подивитися.
— Милуєшся нашим принцом? — Кітай перетнув кімнату і став поруч із Жинь.
— Ніяк не збагну, як це може прислужитися в бою, — сказала Жинь.
Тепер перед ударом Неджа обертався в повітрі на всі 540 градусів. На вигляд цікаво, але дуже безглуздо.
— О, ніяк. Чимало давніх бойових мистецтв такі круті, якщо дивитись, а на практиці абсолютно даремні. Ці послідовності адаптували для сценічної опери, а не для бою, а потім адаптували знову. Знаєш, звідси «Опера червоних лахмітників» і отримала свою назву. Її засновники були майстрами бойових мистецтв, які прикидалися вуличними артистами, щоб ближче підібратися до своїх цілей. Тобі якось варто почитати історію успадкованих мистецтв, це чарівно.
— Є щось таке, про що ти ще не читав? — запитала Жинь.
Здавалося, Кітай мав енциклопедичні знання майже з будь-якої теми. Того дня за обідом він прочитав Жинь лекцію про те, як залежно від провінцій різняться техніки риболовлі.
— Маю слабкість до бойових мистецтв, — пояснив Кітай. — І прикро бачити людей, які не розрізняють самооборону й акторську гру.
Неджа приземлився, виразно зігнувшись після винятково високого стрибка. Декілька їхніх однокласників нерозумно заплескали в долоні.
Неджа випростався, не звертаючи уваги на аплодисменти, і перехопив погляд Жинь.
— Ось це родинна техніка, — сказав він, витираючи піт із чола.
— Упевнена, ти наженеш на Академію страху, — усміхнулася Жинь. — А ще можеш танцювати, збираючи пожертви. Я подала б тобі злиток.
Обличчя Неджі викривилося в хижій посмішці.
— Ти просто заздриш, що не маєш родинної техніки.
— Воно й на краще, якщо вони всі такі ж сміховинні, як твоя.
— Дім Їнь удосконалив найпотужнішу ударну техніку в імперії, — випалив Неджа. — Подивимося, якої заспіваєш, якщо її спрямувати на тебе.
— Думаю, все зі мною буде гаразд, — сказала Жинь. — Хоча це була б неймовірно видовищна вистава.
— Я хоча б не безрідний селюк, — зневажливо виплюнув Неджа. — Та ти ніколи й не займалася бойовими мистецтвами. Знаєш тільки один удар.
— А ти все називаєш мене селючкою. Немовби знаєш лише одну образу.
— Тоді вийдемо на двобій, — запропонував Неджа. — Б’ємося до недієздатності протягом десяти секунд чи до першої крові. Просто тут і просто зараз.
— Згода, — почала була Жинь, але Кітай затиснув їй рота рукою.
— О ні. О ні, ні! — Кітай сіпнув Жинь назад. — Ти чула, що сказав Дзюнь, тобі не варто…
Але Жинь вирвалася.
— Дзюня тут немає, так?
Неджа неприємно вишкірився.
— Венко! Ходи-но сюди!
Венка перервала розмову з Нян на іншому боці кімнати й кинулася до них, миттю зашарівшись від того, що її покликав Неджа.
— Будь нашою суддею, — сказав Неджа, не відриваючи погляду від Жинь.
Венка заклала руки за спину, вдаючи майстра Дзюня, і задерла підборіддя.
— Починайте.
Тепер решта студентів стали навколо Неджі та Жинь. Жинь була надто розгнівана, щоб звертати увагу на їхні погляди. Вона не відводила очей від Неджі. Він почав обходити її, ступаючи вперед і назад швидкими елегантними рухами.