Ну а що, офігенно божественний порядок. Якщо заміжжя за грубим стариганем і є її написаною роллю на цій землі, то Жинь намірилася її переписати.
— Це означає, що я добре запам’ятовую довгі абзаци незрозумілого тексту, — сказала вона.
Якийсь час учитель Фейжик мовчав.
— Ейдетичної пам’яті ти не маєш, — врешті промовив він. — Я вчив тебе читати. Я б знав.
— Не маю, — визнала вона. — Але я вперта, наполегливо вчусь і справді не хочу заміж. Щоб вивчити напам’ять Мендзи, мені знадобилося три дні. Це була коротка книжка, тож, імовірно, на довші тексти піде тиждень. Але скільки текстів у переліку Кедзю? Двадцять? Тридцять?
— Двадцять сім.
— То я вивчу їх усі. Усі до одного. Цього вистачить, щоб скласти Кедзю. Інші предмети не такі складні, найчастіше спотикаються саме на класичних текстах. Ви ж самі мені це говорили.
Тепер очі вчителя Фейжика звузилися, вираз обличчя вже був не скептичним, а задумливим, немовби він щось підраховував. Вона впізнала цей вираз. Саме таким ставало його обличчя, коли вчитель намагався спрогнозувати виграш у «Підрозділах».
У Нікані успіх учителя залежав від його репутації за результатами Кедзю. Якщо абітурієнти вступали до академії, то це приваблювало клієнтів. Більше учнів означало більше грошей, а для азартного гравця, котрий загруз у боргах, як учитель Фейжик, кожен новий учень важливий. Якщо Жинь складе вступний іспит до академії, наступний приплив учнів може витягнути Фейжика з обтяжливих боргів.
— Цього року малий набір, так? — наполягала вона.
Він скривився.
— Посушливий видався рік. Звісно, набір невеликий. Як багато родин захочуть платити за навчання, якщо діти все одно майже не мають шансів на вступ?
— А от я зможу вступити, — сказала вона. — І коли вступлю, ви матимете студентку, яка склала вступний іспит до академії. Як гадаєте, це вплине на набір учнів?
Він похитав головою.
— Жинь, я не можу брати з тебе гроші за навчання, спираючись на саму лиш віру.
Тут вимальовувалася ще одна проблема. Дівчина зібралася з духом і глянула вчителю у вічі.
— Все гаразд. Я не зможу платити за навчання.
Її слова помітно спантеличили вчителя.
— У крамниці я нічого не заробляю, — промовила Жинь до того, як він устиг щось сказати. — Товар не мій. Платні мені не дають. Потрібно, щоб ви допомогли мені підготуватися до Кедзю безкоштовно і вдвічі швидше, ніж готуєте інших учнів.
Учитель Фейжик знову захитав головою.
— Моя люба дівчинко, я не можу… Це…
Настав час розіграти останню карту. Жинь витягла з-під стільця шкіряну сумку й кинула її на стіл. Вона вдарилась об деревину з глухим приємним звуком.
Учитель Фейжик жадібно простежив очима, як Жинь ковзнула рукою в сумку й витягла важкий пакунок із солодкавим запахом. А потім ще один. І ще один.
— Тут добірного опіуму на шість таелів, — спокійно промовила вона.
Шість таелів — це половина річного заробітку вчителя Фейжика.
— Ти поцупила його у Фанів, — зніяковіло сказав він.
Вона знизала плечима.
— Контрабанда — складний бізнес. Фани усвідомлюють ризики. Пакунки постійно губляться. Сумніваюся, що вони повідомлять про це міську владу.
Фейжик смикав себе за довгі волосини в бороді.
— Я не хочу заступати шлях Фанам.
Він мав підстави боятися. Люди в Тікані не перетиналися з тітонькою Фан, якщо дбали про свою безпеку. Ця жінка була терплячою та непередбачуваною, як змія. Могла зачаїти кривду й не виказувати її роками, а потім добре продумано вразити отруйним жалом.
Але Жинь замела сліди.
— Минулого тижня адміністрація порту конфіскувала одну партію, — сказала Жинь. — І тітонька ще не мала часу провести ревізію. Я просто позначила ці пакунки як втрачені. Вона не зможе їх відстежити.
— Але тебе все одно можуть побити.
— Не сильно, — Жинь силувано знизала плечима. — Їм не вдасться видати заміж пошкоджений товар.
Учитель Фейжик втупився в мішечок з неприхованою жадобою.
— Згода, — нарешті сказав він і потягнувся до опіуму.
Вона смикнула сумку так, щоб він не міг до неї дотягтися.
— Чотири умови. По-перше, ви беретеся мене вчити. По-друге, беретеся мене вчити безкоштовно. По-третє, ви не палите під час занять зі мною. І по-четверте, якщо ви кому-небудь вибовкаєте, звідки у вас цей опіум, я розповім кредиторам, де вас знайти.
Учитель Фейжик довго не відводив від Жинь погляду, а потім кивнув.
Вона прочистила горло.
— А ще я хочу взяти цю книжку.
Фейжик криво їй усміхнувся.
— А повія з тебе вийшла б жахлива. Ні краплини чарівності.
— Ні, — сказала тітонька Фан. — Ти потрібна нам у крамниці.
— Я вчитимуся вночі, — відповіла Жинь. — Або у вільний від роботи час.
Тітонька Фан насупилась і стиснула губи, намагаючись відчистити бруд зі сковорідки. У ній усе було грубим: вираз обличчя, неприхована нетерплячість та роздратування, голос, охриплий від крику на Жинь, на сина Кесеґі, на найманих контрабандистів, на дядька Фана, який без діла лежав у прокуреній кімнаті.
— Що ти йому пообіцяла? — підозріливо поцікавилася вона.
Жинь напружилася.
— Нічого.
Тітонька Фан раптом грюкнула сковорідкою по кухонному столу. Жинь позадкувала, злякавшись, що її крадіжку викрили.
— Та що ж такого поганого в заміжжі? — вимогливо запитала тітонька Фан. — Я вийшла за твого дядька ще молодшою, ніж ти зараз. Усі дівчата в цьому селищі повиходять заміж ще до шістнадцятиліття. Невже ти вважаєш себе аж настільки кращою за них?
Жинь відчула таке полегшення, що довелося стежити за тим, аби здаватися присоромленою, як і годилося.
— Ні. Не вважаю.
— Гадаєш, усе буде аж так погано? — тітонька Фан небезпечно стишила голос. — То в чому річ? Ти боїшся ділити з ним ліжко?
Цього Жинь навіть не обмірковувала, але тепер від самої думки їй стало нічим дихати.
Тітчині вуста скривилися в задоволеній посмішці.
— Перша ніч найгірша, запевняю. Затисни в зубах клапоть вати, щоб не прикусити язика. Не кричи, хіба що він цього захоче. Опусти голову й роби все, що він каже, стань його мовчазною домашньою рабинею, доки він тобі не повірить. А що далі? Ти почнеш частувати його опіумом, спершу потроху, хоча сумніваюся, що він ніколи раніше його не курив. А потім щодень даватимеш трохи більше. Роби це ввечері, якраз після того, як він закінчить із тобою, щоб опіум асоціювався в нього з задоволенням та владою. Давай більше й більше, аж доки він стане повністю залежним від опіуму й від тебе. Нехай це зруйнує його тіло та розум. Ти будеш заміжня за живим трупом, так, але матимеш його багатство, маєтності та владу. — Тітонька Фан нахилила голову. — То невже так боляче буде ділити з ним ліжко?
Жинь схотілося виблювати.
— Але я…
— Дітей боїшся? — тітонька Фан закинула голову. — Існують способи вбити їх ще в утробі. Ти в аптеці працюєш. І знаєш про це. Але ти захочеш народити йому принаймні одного сина. Утвердити свою позицію першої дружини, щоб він не зміг розділити статки з коханками.
— Але я не хочу, — випалила Жинь. «Не хочу стати схожою на тебе».
— А кого цікавить, чого хочеш ти? — м’яко запитала тітонька Фан. — Ти сирота війни. У тебе ні батьків, ні статусу в суспільстві, ні зв’язків. Тобі пощастило, і наглядачу байдуже, що ти не гарненька, йому важливо лише те, що ти молода. Це найліпше, що я можу зробити для тебе. Такого шансу вже не буде.
— Але Кедзю…
— «Але Кедзю», — перекривила тітонька Фан. — Коли ти стала такою наївною? Невже ти й справді думаєш, що зможеш вступити до академії?
— Так, думаю. — Жинь випростала спину, намагаючись додати словам упевненості. «Заспокойся. Ти ще маєш важелі впливу». — І ви мені дозволите. Бо одного дня чиновники можуть почати розпитувати, звідки надходить опіум.
Тітонька Фан глянула на Жинь пильним та довгим поглядом.