Наприкінці першого дня Жинь та ще шестеро студентів, серед них Неджа й Венка, непереможеними пройшли до чвертьфіналу. Кітай завершив перший день із двома перемогами та однією поразкою, але завдяки гарній техніці також пройшов далі.
Чвертьфінал мав бути наступного дня. Соннень випадковим чином розподілив їх на дві групи й вивісив сувій біля головної зали для ознайомлення загалу. Уранці Жинь випало битися проти Венки.
Венка багато років займалася бойовими мистецтвами, і це було помітно. Вона била стрімко й гладенько, добре працювала ногами. Билася з якимось дикунським запалом. Її техніка була точною до сантиметра, а вибір часу — ідеальним. Венка була такою ж швидкою, як і Жинь, а може, й швидшою. Єдина перевага Жинь була в тому, що Венка ніколи не билася з травмами.
— Вона билася з суперниками безліч разів, — сказав Кітай. — Але ніхто по-справжньому не хотів її бити. Усі завжди зупинялися до того, як поставити їй синець. Навіть Неджа. Закладаюся, домашні вчителі також прагнули не завдавати їй болю. Інакше їх би негайно звільнили чи й одразу кинули б до в’язниці.
— Та ти жартуєш, — мовила Жинь.
— Я знаю, що я ніколи її не бив.
Жинь потерла кулаком долоню.
— Ну, може, воно й на краще.
Проте травмувати Венку все одно було нелегко. Радше з чистого везіння Жинь удалося на початку двобою вдарити її. Недооцінивши швидкість Жинь, Венка надто повільно закрилася після того, як спробувала дістати Жинь ударом зліва. Жинь скористалася її незахищеністю й тильним боком руки поцілила Венці в носа.
З вираженим хрускотом під кулаком Жинь зламалася кістка.
Венка одразу позадкувала. Підняла руку до обличчя, затиснула опухлий ніс. Глянула на закривавлені пальці, а потім перевела погляд на Жинь. Її ніздрі роздувалися. А щоки страшенно зблідли.
— Якісь проблеми? — запитала Жинь.
Венка кинула на неї вбивчий погляд.
— Тебе навіть не повинно тут бути, — прогарчала вона.
— Скажи це своєму носові, — сказала Жинь.
Венка оскаженіла. Її гарненька презирлива посмішка зникла, волосся сплуталося, обличчя закривавилося, очі були нестямні й незосереджені. Вона була на межі, вибита з ритму. Венка спробувала нанести ще декілька шалених ударів, доки Жинь не вцілила їй у голову сильним ударом навідліг.
Венка перекотилася на бік і лишилася лежати. Її груди важко підіймалися й опускалися. Жинь не була певна, чи вона плакала, чи задихалася.
Та насправді їй було байдуже.
Коли Жинь піднялася з арени, оплески можна було назвати щонайліпше нерясними. Глядачі вболівали за Венку. У фіналі мала бути саме вона.
Але Жинь цим не переймалася. До цього часу вона вже звикла.
І насправді вона жадала перемогти не Венку.
У другій групі Неджа торував собі шлях із безжальною ефективністю. Його двобої завжди відбувалися на іншій арені в той самий час, що й у Жинь, і закінчувалися раніше. Жинь жодного разу не бачила Неджу в бою. Бачила лише, як його суперників виносили на ношах.
З-поміж усіх Неджиних супротивників Кітай відбувся найменшими травмами. Він протримався півтори хвилини, а потім здався.
Ходили чутки, що Неджу дискваліфікують за навмисне завдання тяжких травм, але Жинь ставало розуму на це не сподіватися. Факультет хотів бачити спадкоємця дому Їнь у фіналі. Жинь припускала, що Неджа міг навіть убити когось без наслідків для себе. Дзюнь дозволив би.
Коли Жинь і Неджа перемогли у своїх півфіналах, це ні для кого не стало несподіванкою. Фінал відклали на час після вечері, щоб учні також могли прийти подивитися.
Посеред вечері Неджа кудись зник. Цілком імовірно, десь потайки займався з Дзюнем. Жинь подумувала над тим, щоб повідомити про це й домогтися дискваліфікації Неджі, але розуміла, що це була б порожня перемога. Вона хотіла довести все до кінця.
Жинь копирсалася в їжі. Знала, що їй потрібні сили, але від самої думки про те, аби щось проковтнути, їй було млосно.
Минула вже десь половина перерви, коли до її столу підійшов Жабань. Він рясно пітнів, наче біг сюди аж із нижнього ярусу.
Жинь подумала, що, мабуть, він хотів поздоровити її з виходом до фіналу, але натомість він сказав:
— Відступи.
— Жартуєш, — відповіла вона. — Я збираюся виграти цей бій.
— Послухай, Жинь, ти не бачила жодного бою Неджі.
— Я була трохи зайнята власними.
— Тоді ти не знаєш, на що він здатний. Я щойно з лікарні від його суперника з півфіналу, Нохая. — Жабань був надзвичайно стурбованим. — Лікарі не впевнені, чи він колись знову зможе ходити. Неджа розтрощив йому колінну чашечку.
— Ну це типу проблема Нохая.
Жинь не хотілося слухати про перемоги Неджі. Її й без того млоїло. Їй удалося дійти до фіналу лише тому, що вона переконала себе в здоланності Неджі.
— Я знаю, що він ненавидить тебе, — продовжив Жабань. — Він може скалічити тебе на все життя.
— Він просто дитина, — пхикнула Жинь із упевненістю, якої не відчувала.
— Це ти просто дитина! — Жабань говорив схвильовано. — Мені байдуже, що ти там про себе надумала. Неджа на п’ятнадцять сантиметрів вищий за тебе й має на десять кілограмів більше м’язів, і я присягаюся, що він хоче тебе вбити.
— У нього є слабкості? — уперто сказала вона. — Мають бути. Адже так?
— Та хіба це важливо? Невже цей турнір має для тебе таке значення? — сказав Жабань. — Тепер тебе нізащо не відрахують. Усі майстри хочуть подати заявку на тебе. Навіщо тобі перемагати?
Жабань мав рацію. На цьому етапі в Ірдзяха не лишилося сумнівів щодо заявки на неї. Місце в Сінеґарді Жинь було гарантоване.
Але тепер ішлося вже не про заявки, а про гордість. Про силу. Якщо вона поступиться Неджі, то він докучатиме їй до кінця навчання в Академії. Ні, він буде вищим за неї до кінця її життя.
— Бо мені це до снаги, — сказала вона. — Бо він думав, що може мене здихатися. Бо я хочу розтовкти його дурну пику.
На арену Жинь і Неджа спускалися в повній тиші. Повітря в підвалі аж загусло від передчуття, від збоченої жаги крові. Місяці ненависного протистояння добігали кінця, і всім кортіло побачити, чим закінчиться їхнє зіткнення.
Дзюнь та Ірдзях свідомо зберігали на обличчі нейтральний вираз, з якого нічого не вдавалося зчитати. Дзяна ніде не було.
Неджа та Жинь коротко вклонилися, не відводячи одне від одного очей, і обоє одразу відступили.
Неджа вишколено дивився Жинь просто у вічі, звузивши мигдалеві очі в чіткому фокусі. Вуста стиснулися від зосередження. Ані презирливості, ані кепкувань. Ані навіть гарчання.
Жинь усвідомила, що Неджа ставиться до неї серйозно. Сприймає рівною собі.
Чомусь від цієї думки вона шалено запишалася собою. Вони дивились одне на одного, спонукаючи суперника першим розірвати зоровий контакт.
— Починайте, — промовив Соннень.
Жинь одразу кинулася на Неджу. Знову і знову била правою ногою, змушуючи його відступати.
Під час перерви на вечерю Кітай допомагав їй вибудувати стратегію бою. Жинь знала, що Неджа міг бути надзвичайно швидким. Щойно він розженеться, то вже не зупиниться, доки не скалічить чи не вб’є суперника.
Жинь мала від початку приголомшити його. Постійно змушувати захищатися, бо ж оборонятися від Неджі означало неминучу поразку.
Проблема крилася в тому, що Неджа був страшенно сильний. Він не мав грубої сили Кобіня чи навіть Кужел, але так точно вивіряв кожен рух, що це не мало значення. Він неймовірно точно спрямовував кі, вбудовував, а потім вивільняв її через найменшу точку опору, щоб отримати максимальну силу.
На відміну від Венки, Неджа мирився з невдалими ударами і продовжував битися. Жинь ударила його разів два. Він витримував це й бив у відповідь. І його удари були болісними.
Вони билися вже дві хвилини. Жинь протрималася довше за будь-кого з попередніх суперників Неджі й дещо збагнула: Неджа не є невразливим. Техніки, які раніше здавалися їй нездоланними, тепер такими наче й не були. Неджа бив широко й відкрито, скидався рухами на кабана. Його удари мали страхітливу силу, але лише тоді, коли влучали в ціль.