Нарешті ранкові заняття скінчилися, й решту дня Жинь мала провести з Дзяном. Вона вибігла сходами до саду вірувань. Настав час зустрітися зі своїм майстром. Настав час отримати відповіді.
— Опиши, що ми вивчатимемо, — сказав Дзян. — Що таке вірування?
Жинь моргнула. Вона сподівалася, що це він їй розповість.
Протягом вихідних Жинь багато разів намагалася знайти логічне пояснення, чому вирішила вивчати саме вірування, але бурмотіла лише нечіткі заокруглені трюїзми.
Усе спиралося на інтуїцію. Правду, яку знала вона сама, не можна було пояснити іншим. Вона вирішила вивчати вірування, бо знала, що Дзян має доступ до якогось джерела сили, чогось реального й оманливого. Бо в день турніру вона торкнулася цього джерела. Бо її пожирав вогонь, бо світ навколо накрила червона пелена, бо Жинь втратила контроль над собою і її врятував чоловік, якого всі інші в Академії вважали божевільним.
Жинь бачила інший бік завіси, і тепер допитливість була такою сильною, що вона збожеволіла б, якби не зрозуміла, що тоді трапилося.
Але це не означало, що вона хоча б туманно розуміла, чим займатиметься.
— Химерні явища, — сказала вона. — Ми вивчатимемо химерні явища.
Дзян здивовано підняв брови.
— Як виразно.
— Не знаю, — промовила Жинь. — Я тут просто тому, що хочу вчитися з вами. Через те, що трапилося під час Випробувань. Насправді, я не знаю, у що вплутуюся.
— О, ти знаєш. — Дзян підняв вказівного пальця й торкнувся точки між її очима, там, звідки загасив у ній полум’я. — Глибоко в підсвідомості ти знаєш істинний порядок речей.
— Я хотіла…
— Ти хотіла дізнатися, що з тобою трапилося на турнірі, — Дзян схилив голову вбік. — А сталося ось що: ти покликала бога — і бог відгукнувся.
Жинь скривилася. Знову про богів? Вона всі вихідні сподівалась отримати відповіді, вважала, що одразу після повернення Дзян усе пояснить, але тепер була спантеличена більше, ніж будь-коли.
Дзян підняв руку ще до того, як вона змогла заперечити.
— Ти ще не знаєш, що це означає. Не знаєш, чи зможеш колись повторити те, що трапилося на арені. Але ти знаєш, що якщо не отримаєш відповіді зараз, то голод пожере тебе і твій розум надломиться. Ти зазирнула на інший бік і не заспокоїшся, доки не заповниш пробіли. Адже так?
— Так.
— Те, що з тобою трапилося, було звичним у добу, що передувала приходу Червоного Імператора, коли нікарські шамани ще не знали, чим займалися. Якби це продовжилося, ти збожеволіла б. Але я тут для того, щоб простежити, щоб цього не сталося. Я допоможу тобі зберегти здоровий глузд.
Жинь замислилася про те, як людина, яка постійно розгулювала по Академії без одягу, могла говорити такі речі з серйозним виразом на обличчі. А ще замислилася, як характеризує її саму те, що вона йому повірила.
Як це завжди бувало з Дзяном, розуміння приходило болісно повільно. Ще до турніру Жинь затямила, що улюбленим методом викладання Дзяна було спочатку зробити, а пояснювати вже потім, якщо взагалі пояснювати. Вона майже одразу зрозуміла, що якщо поставить неправильне запитання, то не отримає бажаної відповіді. «Той факт, що ти запитуєш, — сказав би Дзян, — слугує доказом того, що ти ще не готова це знати».
Жинь навчилася тримати рот на замку й просто йти за Дзяном.
Дзян ретельно вибудовував для неї основи, хоча на перший погляд його вимоги видавалися дурними й марними. Він змусив Жинь переписати підручник з історії давньонікарською, а потім перекласти його знову. Змусив цілий прохолодний осінній день простояти в струмку, ловлячи мільку голими руками. Він вимагав, щоб Жинь виконувала всі домашні завдання неосновною лівою рукою, тож їй знадобилося вдвічі більше часу, щоб написати есе, і здавалося, що їх писала дитина. Дзян змусив її цілий місяць жити двадцятип’ятигодинними днями. Змусив протягом двох тижнів виходити назовні тільки вночі, тож Жинь бачила лише нічне небо й моторошно тихий Сінеґард, а коли поскаржилася, що пропускає інші заняття, Дзян не виявив ані краплі співчуття. Він змусив її перевірити, як довго вона може протягнути без сну. І як довго може не прокидатися.
Жинь проковтнула скептицизм, зробила стрибок у віру і вирішила виконувати всі вказівки, сподіваючись, що на іншому боці буде просвітлення. От тільки вона не стрибала наосліп, бо вже знала, що там, на іншому боці. Вона щодня бачила перед собою докази просвітлення.
Бо Дзян робив те, на що люди не здатні.
Він змусив листя під ногами кружляти, а сам навіть не ворухнувся.
Жинь за першим разом подумала, що то гра вітру.
А потім він зробив це знову і знову, лише аби довести, що повністю все контролює.
— От чорт, — сказала вона, а потім повторила. — Чорт. Чорт. Чорт. Як. Як?
— Легко, — відповів він.
Жинь здивовано глянула на майстра.
— Це ж… це не бойові мистецтва, це…
— Що це? — наполягав Дзян.
— Надприродне.
Дзян самовдоволено всміхнувся.
— Надприродне — це слово, яке позначає все, що не вписується у твоє нинішнє розуміння світу. Я маю здолати в тобі цю невіру. Треба, щоб ти просто прийняла те, що все це можливо.
— Я маю сприйняти за істину те, що ви бог?
— Не будь дурепою. Я не бог, — сказав він. — Я смертний, який прокинувся, сила в обізнаності.
Дзян командою прикликав подув вітру. Змусив дерева хитатися, лишень вказавши на них. Пустив кола на воді, не торкаючись її, і зміг змусити тіні перекрутитися й розтягтися, щось прошепотівши.
Жинь розуміла, що Дзян показує їй ці вміння, бо якби він просто сказав, що це можливо, вона не повірила б. Він створив їй тло для можливостей, мережу нових уявлень. Як пояснити дитині суть сили тяжіння, доки вона не знає, що означає падати?
Деякі істини можна завчити запам’ятовуванням, наприклад, із підручників історії чи уроків граматики. А деякі мають укорінюватися повільно, стати істинними, бо вони — невід’ємна частина моделі всіх речей.
«Влада диктує прийнятність», — якось сказав їй Кітай. Чи можна цей принцип застосувати й до матерії природного світу?
Дзян змінив уявлення Жинь про те, що є реальним. Продемонструвавши їй неможливе, він налаштував її підхід до матеріального всесвіту.
Це далося йому легше, бо вона хотіла повірити. Вона вписувала у власний розум ці виклики сприйняттю реальності без суттєвих травм від узгодження. Травматична подія вже сталася. Жинь відчувала, як її пожирає полум’я. Вона знала, що таке горіти. Вона не мусила цього уявляти. Це вже сталося.
Жинь навчилась опиратися запереченню того, що їй показував Дзян, бо це не вписувалося в її попередні уявлення про те, як влаштований світ. Вона навчилася не бути шокованою.
Пережите під час турніру прорвало велику діру з нерівними краями в її розумінні світу, і вона сподівалася, що Дзян цю діру заповнить.
Іноді, якщо вона вже була готова поставити правильне запитання, Дзян відправляв її до бібліотеки шукати відповідь самій.
Коли Жинь запитала, де раніше практикували вірування, Дзян відправив її в даремну гонитву за химерним і таємничим. Змусив прочитати тексти про давніх сновид із південних островів і їхні знахарські практики зцілення. Написати розгорнуті доповіді про селищних шаманів від Внутрішніх держав до півночі, про те, як вони впадали у транс і мандрували духами в тілах орлів. Зосереджено вивчати свідчення від нікарських селян із півдня, які називали себе ясновидцями.
— Як би ти описала всіх цих людей? — запитав він.
— Диваки. Люди з уміннями або люди, які вдають, що мають уміння. — Жинь не бачила якогось іншого зв’язку між цими групами людей. — А як би ви їх описали?
— Я назвав би їх шаманами, — сказав він. — Тими, хто спілкується з богами.
Коли Жинь запитала, що Дзян має на увазі під богами, він змусив її вивчати релігію. Не лише нікарську, а всі релігії світу, які практикували ще з початку часів.