— А він їх може побачити? — запитала вона.
— Кішки можуть бачити все. Саме тому вони такі важливі для нас, — сказав Лікар Ді. — З усіх помічників — жаб, сов, кажанів — чорні коти з зеленими очима завжди на першому місці. А цей, без сумніву, феномен — сама довершеність, ідеал кішки.
— О, так, — сказала Мері. Вона подумала, що непогано, повернувшись додому, подивитися всі ці складні слова в словнику, щоб так само легко, як Доктор Ді вживати їх.
Він глянув на Тіба з явною симпатією.
— Нечасто зустрічаються такі абсолютно чорні коти. Чудово, чудово. Тепер краще дай мені повідок, міс Сміт. Якщо він смикне тебе за руку і порушить твою зосередженість, то ти нічого не побачиш. Вірніше, побачиш що-небудь зайве, і тоді нічого не вийде.
Злегка посміхнувшись власному жарту, він взяв мотузку з рук Мері, і потім вказав чарівною паличкою на дошку.
— Ну, міс Сміт з Гомбріджа, сила — силенна!
Розділ VII
Скаче відьма на мітлі, масло булькає в казані…
Зрештою все владналося. Доктор Ді прочитав заклинання разом з нею. Скільки разів вона потім намагалася його згадати, але у неї нічого не виходило. Як тільки прозвучало останнє слово, вона нахилила голову і втупилася на чорнильницю.
Спочатку це була просто чорнильниця — блискуча, темно-синя поверхня чорнила, що піднімалась краями, ніби прагнула перелитись. Зверху плавала плівка, на якій осів пил, ніби чорнило було не рідким, а твердим, немов дзеркало. І, наче в дзеркалі, в ньому відбивалася вся кімната, але тільки вона здавалася дуже маленькою, як картинка-мініатюра. Мері бачила яскраві вікна, схожі на крихітні загнуті смужки світла, фарбовані стіни, червону дошку і своє відображення, таке ж маленьке, як решта, на викривленій поверхні чорнила. Вона вдивлялася, помічаючи деталь за деталлю, в своє обличчя, яке вона так пильно роздивлялась в дзеркалі Червоної Садиби, бажаючи, щоб хоч що-небудь сталося…
І ось воно сталося… Маленька фігурка на поверхні чорнила стала яскравішою, але відображення кімнати позаду неї затьмарилось, фарби розпливлися і стали зникати, наче на фотографії без фокусу. Картинка хитнулася, змазалась і ставала все меншою і меншою, поки не загубилася в глибині чорнильниці. Здавалося, що сама чорнильниця перетворилася в глибоку криницю. Мері здалося, що вона стоїть над нею, спираючись руками об цямрину, і вдивляється в чорну глибину, туди, де ще мерехтіло її власне відображення.
Потім, плавно, наче згасаюча свічка, тільки набагато швидше, крихітне зображення втратило свої обриси, закурило, на мить, димком і зникло…
Щось кольнуло її в ногу, гостра, жалюча біль, яка змусила її підстрибнути. Це мало вивести її з-під влади заклинання, тому що тепер, тьмяно, крізь легкий димок, вона могла бачити вікна в кімнаті, і неясно, але чути, немов відлуння в колодязі, вкрадливий голос чарівника:
— Чудово! Чудово! Тепер назад, чи не так?
Він почав повторювати формулу заклинання — не таку ж, але слова її здавалися знайомими — і скоро Мері зрозуміла, що це ті ж самі слова, але сказані задом наперед. У чорнильниці все теж пішло зворотним ходом. Її обличчя знову виділилось з темряви, стало виразним, набуло кольору і, наче, підпливло ближче на тлі сонячної кімнати, потім воно стало просто відображенням, маленьким відображенням на поверхні чорнила.
Вона дивилася на нього, моргаючи від яскравого світла. Директриса виглядала задоволеною, і тут, і там в класі нізвідки стали з'являтися учні, які з цікавістю спостерігали за Мері.
Доктор Ді посміхнувся:
— Просто відмінно. Чудово для першого разу, чудово. Звичайно, гомбріджське походження дається взнаки. Наступного разу ти зможеш зробити це сама, але мені здається, на сьогодні вистачить. Я впевнений, мадам Мамблхук хоче показати тобі інші класи.
Він засунув повідок Тіба в руку Мері. Виходячи слідом за директоркою до тьмяно освітленого коридору, Мері чула бурмотіння учнів, що повторювали заклинання.
— Сюди, — сказала мадам Мамблхук. — Я думаю, тобі це буде цікаво. Це Науковий Практикум, який я веду сама. Вчителька повністю відсутня.
— Вона хвора?
— Можна і так сказати. Вона зробила невеличку помилочку в заклинанні. У старших класах вчать хитромудрих штук. Головне — цілковита акуратність. Ось ми і на місці, — вона відкрила двері.
— Ну як, міс Сміт?
Стоячи в світлі, що лилось через відчинені двері в коридор, Мері подивилася на Тіба. Або вірніше, на те місце, де, як вона припускала, він був. Кінець мотузки був у неї в руці, після того як Доктор Ді її повернув, вона думала, що Тіб нечутно йде в своєму нашийнику, але його там не було. Тільки нашийник волочився по підлозі… Ні не волочився, але плив поруч з нею, як ніби маленький кіт все ще був поруч, але його не можна було побачити.