Мері навшпиньки підійшла до вікна і тихенько сіла.
Вона дивилася, як міс Марджібенкс відділяє рудувато-червоні нитки від червонувато-коричневих. Кольори ці абсолютно не поєднувалися. Міс Марджібенкс смикала, тягнула і тягла, але врешті-решт їй довелося розрізати нитки ножицями. Вона почала намотувати шовк на маленькі шпульки, скручені з газети.
Мері розтулила рота, щоб пошепки запитати, чи не могла б вона чимось допомогти.
Міс Марджібенкс одразу витріщилась на неї своїми вицвілими блакитними оченятами.
— Ш-ш-ш, — прошипіла вона. — Ти розбудиш Конфуція! — Вона відсунула кошик з шовком подалі від Мері. — А Конфуцій, — додала вона ніби роздумуючи, — розбудить твою бабусю.
— Але… — почала Мері.
— Ш-ш-ш, — знову промовила міс Марджібенкс.
Мері навшпиньки вийшла з вітальні і витратила не менше двох з половиною хвилин на те, щоб тихенько зачинити за собою двері.
Місіс Мак-Леод була на кухні і готувала пиріг. Вона стояла перед великим вимитим столом, збиваючи щось в жовтій мисці. Здалось, ніби вона не помітила скромної появи Мері і продовжувала розмовляти сама до себе якоюсь незрозумілою мовою. Та ні, раптом здогадалася Мері, переводячи погляд з худорлявої місіс Мак-Леод і її зморшкуватих рук на сковорідку, яку та засовувала в духовку, це просто сільська говірка.
— Пару мірок муки, — бурмотіла місіс Мак-Леод, енергійно збиваючи щось, — дріжжі, дрібку солі, цукру — ось і все.
— А що ви робите? — спитала Мері.
Місіс Мак-Леод аж підстрибнула від несподіванки і впустила ложку в миску, а столом заторохтіли бляшанки з сіллю, дріжжами і цукром.
— Господи! — вигукнула вона. — Завжди ти лякаєш мене, люба! Ніяк не почую, як ти підходиш! Чого хотіла?
Вона перестала збивати суміш в мисці і витріщилась на куховарську книгу, що підпирала кошик для яєць.
— Раніше я пам'ятала купу всього без жодних книжок, — сказала вона. — А тепер все вже… Пару мірок розтопленого масла…
— Чи не могла б я вам чимось допомогти? — запитала Мері, присовуючись ближче. — Знаєте, я іноді допомагала мамі вдома пекти що-небудь. Вона давала мені шматок тіста, і я…
— Нє-нє, це не щас, — примирливо мовила домоправителька. — Я не розважаюсь сьогодні з тістом. Ось це буде на вечерю. Уже й з цим стільки клопоту. Може, збігаєш пограти до садка? Не буде ж завжди так похмуро.
Вона вперлася забрудненим в борошні пальцем в сторінку куховарської книги і знову витріщилась на рецепт.
— Масло. Одне і півяйця добре збити. Половина яйця… Чула ти що-небудь подібне?
— Біла половина або жовта? — спитала Мері, заглядаючи до книги.
Але в цю мить щось зашипіло і зашкварчало в печі, і куховарка, кинувши ложку, кинулась через всю кухню витягувати сковорідку з духовки.
— Зараз я запечу абрикосовика, а ти біжи, люба, пограй в саду, бо я спалю пиріг, балакаючи тут з тобою! Я не можу робити дві справи одночасно.
Мері поволі вийшла через комору і пройшла до чорного ходу.
Ненсі, дочка місіс Бенкс, знімала білизну з мотузки. Це була висока, міцно збита дівчина з пухкими червоними руками і блискучими карими очима. Вона посміхнулася Мері з-за купи наволочок, які тримала в руках, і привіталась з нею м'яким, як у всіх жителів Шропшира, голосом.
— Можна, я допоможу знімати білизну? — спитала Мері, піднімаючи дві прищіпки, що випали, і засовуючи їх до решти, в кишеню фартуха Ненсі.
Ненсі посміхнулася.
— Майже все вже висохло, — сказала вона співочим голосом. Зараз ми з мамою прасуємо.
— Вона витягла підставку з-під мотузки, щоб легше було до неї дотягтися, зняла два останні простирадла і засунула прищіпки в кишеню в ту мить, коли з пральні пролунав пронизливий голос її матері.
— Ненсі! А ну, неси-но сюди ці простирадла!
— Іду, мамо! — відгукнулася Ненсі, і, ще раз посміхнувшись до Мері, зникла за дверима пральні.
Якби Мері навмисне вирішила пошукати садівника Зеведея, вона б нізащо не помітила його, тому що, як і всі хороші садівники, він здавався просто частиною пейзажу. У поношеній куртці і безформному старому капелюсі, в штанах, перев'язаних попід колінами мотузкою, він був схожий на дивну глиняну постать, забуту в сушарці. Під крисами страшенно старого капелюха виднілися вилиці кольору червоної глини, старі худі руки були всі в шишках, і на них виступали вузлуваті вени, переплетені, немов жовті мотузки, якими він підв'язував хризантеми.
Саме цим він і займався, коли Мері врешті його знайшла.