Нічого не поробиш. Доведеться повернутися, і цієї ж ночі. Їм, мабуть, нелегко тримати Тіба зачарованим до завтрашнього ранку, коли вони чекають Мері, як ученицю, інакше директриса не висловлювалася б так таємниче про «дар», який має Мері, і взяла б кошеня відкрито, замість того, щоб…
Тепер зрозуміло, як вони це зробили, думала Мері, знову одягаючись. Коли мадам Мамблхук взяла у неї Кота, начебто просто для того, щоб посадити його на мітлу, вона потім прив'язала порожній кінець мотузки до ручки, а містер Фланаган дав команду мітлі раніше, ніж Мері змогла зрозуміти, чи на місці Тіб. Всі вони тут замішані, хоча намагалися здаватися такими добренькими. І Доктор Ді теж, тепер Мері була впевнена, що він спеціально залишив Тіба невидимим, щоб допомогти Мадам і містеру Фланагану схопити його…
Але, якщо кішки знають магію, тоді Тіб мав би знати, чим ризикує. Чому ж він спеціально привів її до Коледжу Ендор?
Мері зупинилася посеред кімнати, повністю одягнена, і задумалася. За вікнами було темно, вітер посилювався і ревів у верхівках дерев. На сходах почулися голоси, тітонька Шарлота, зазвичай, йшла спати рано. Міс Марджібенкс повинна була піднятися нагору на годину пізніше. До цього часу у Мері не вийшло б прокрастися сходами непоміченою. Треба було чекати.
Вона сіла в крісло під лампою і відкрила книгу «ВЕЛИКИХ ЗАКЛИНАНЬ». Їй потрібно було відшукати, якщо, звичайно, вони тут є, три заклинання. Вона знайшла зміст і попливла пальцем по рядках.
Насамперед вона знайшла те, що вже бачила раніше: «Як відімкнути замок». Інші, напевно, знайти важче — але має ж бути щось, щоб знову стати видимим, і ще — щоб знищити перетворення.
Але нічого схожого не було. Вона знову вернулась на початок і стала повільно читати одне за одним: «Як перетворити на камінь. Як змусити збліднути. Як змусити почервоніти. Як позбавити руки сили. Як перетворити в тварину. Як перетворити одну тварину на іншу…»
Палець Мері здригнувся. Вона згадала, що заклинання, що робить невидимим, знімалося читанням його задом наперед. Можливо, перетворюючі заклинання працювали саме так? Вона догортала товсті пожовклі сторінки до тієї, що була названа «Як перетворити одну тварину на іншу». Вона почала продиратися через заклинання, яке здавалося досконалою нісенітницею, поки не натрапила на примітку в кінці. Вона свідчила: «Це заклинання не застосовується до кішок, жаб та інших помічників відьом».
Знову не спрацювало. Кішки були чимось особливим. Але оскільки Мадам взяла Тіба для перетворення, має бути якесь заклинання і для цього, і напевне має бути ще одне, яке знімає дію перетворення. Інакше — що, звичайно, можливо — вони ніколи НЕ перетворюють тому, просто все далі і далі експериментують, перетворюючи одне нещасне створіння на інше…
Не треба думати про це. Вона знову заглибилася в зміст. Нічого, нічого… Ага! Ось воно. У самому низу сторінки, дрібненькими буквами, із зірочкою, і називається дуже просто: Велике Заклинання.
Мері повернулася в кінець книги.
Ось воно, надруковане червоним кольором, із зірочкою на початку кожного рядка. А зверху, відразу під заголовком Велике Заклинання, надруковано маленькими нерозбірливими літерами: «Зняття будь-якого чаклунства. Це заклинання може бути використане тільки тоді, коли були зроблені магічні дії. Якщо його вимовляти тоді, коли не були здійснені магічні дії, воно обрушить на голову того, хто ним користувався, жахливі нещастя. БЕРЕЖИСЯ і вимовляй МЕНЕ тільки в надзвичайних випадках».
Далі Мері прочитати не встигла. На сходах почувся шум кроків. Вона вимкнула світло і стала чекати в темряві, затамувавши подих і прислухаючись. Вона почула, як відчинилися, а потім тихо зачинилися двері кімнати міс Марджібенкс. Через кілька секунд прадідусів годинник в холі пробив одинадцяту. Скрип-скрип, і будинок, нарешті, занурився в тишу.
Мері встала, увімкнула світло, одягла темне пальто і черевики, в яких можна було рухатись безшумно, запхала ліхтарика в одну кишеню, а книгу заклинань в іншу.
Вона зірвала одну з квіток летючої-вночі і міцно затиснула її в руці.
Потім з трепетом відчинила двері кімнати.
Панувала тиша. Чутно було тільки один звук — цокання прадідусевого годинника. З-під дверей кімнат тітоньки Шарлотти і міс Марджібенкс вибивалось світло. Мері засвітила ліхтарика, прокралась коридором до сходів, потім повільно спустилася вниз, уникнувши зрадницької третьої сходинки знизу, що страшенно скрипіла.
Коли вона дісталася до холу, прадідусів годинник прочистив горло і пробив пів на дванадцяту.
Мері підстрибнула від несподіванки. Потім знову почалося розмірене тихе цокання.