Ідучи понтоном до управління порту, Одинак і Джордан почувались як хлопчаки, котрі тільки що вперше поцілували дівчину і, хоча лишилися живими, були вражені до глибини душі.
Начальник порту засмаглий, як ігуана, пояснив їм, де знайти пункти підзарядки, водопровід із питною водою і цистерну для відходів. Ще він зажадав п’ятнадцять євро як аванс за швартування. Вибору не було: Одинакові довелося розбити маленьке порцелянове кошеня, яке він тримав біля каси для дрібної решти; вряди-годи якась випадкова монетка потрапляла туди крізь щілинку між його вушками.
— Ваш син може пройти далі й випорожнити ваші баки для вбиральні — це безплатно.
Одинак глибоко зітхнув.
— Авжеж. Мій … син особливо любить випорожнювати вбиральні.
Джордан метнув на нього далеко не дружній погляд.
Жан дивився вслід Максу, який ішов з начальником порту, щоб під’єднати труби до цистерни для відходів. Якою пружною була хода молодого Джордана! Його шевелюра була ще ціла — і їжу, мабуть, він міг поглинати в неймовірних кількостях, не турбуючись про живіт і стегна. Та чи усвідомлює він, що попереду в нього ще все життя, щоб наробити фатальних помилок?
Ні, не хотів би я, щоб мені знову був двадцять один рік — хіба маючи трохи теперішнього розуму.
О, чорт забирай. Ніхто ніколи не порозумнішає, доки не побуде молодим і дурним.
Що довше він думав про те, чим він більше не володів, на відміну від Джордана, то сумніше йому було. Здавалося, що роки, як вода, витікали крізь його пальці — що старшим він ставав, то швидше. І поки він це зрозумів, то вже йому стали потрібні таблетки від високого тиску й квартира на нижньому поверсі.
Жан згадав Віджая, свого друга дитинства. Його життя було дуже подібним до життя Одинака — тільки потім один втратив своє кохання, а другий знайшов.
Того літнього місяця, коли Манон кинула Одинака, Віджая знайшов свою майбутню дружину Кіраї в автомобільній аварії. Він кілька годин повільно їздив навколо Площі Згоди, не наважуючись перетнути дорожню смугу, повну машин, щоб виїхати з кільцевої розв’язки. Кіраї була розсудливою, душевною і рішучою жінкою, з чітким уявленням про те, як вона хоче жити. Віджая здивувався, як легко він увійшов у її життя. Короткого відрізку часу, з дев’ятої години ранку до шостої години вечора, було достатньо для його планів: він продовжував керувати науковими дослідженнями щодо будови та реакційної здатності людських клітин та їх сенсорних рецепторів. Він хотів знати, чому людина відчувала любов, з’ївши якусь певну їжу, чому запахи пробуджували глибоко заховані дитячі спогади, чому деякі люди все життя бояться почуттів, що змушує людей відчувати відразу до слимаків та павуків і як реагують клітини тіла, коли людина поводиться як людина.
— Значить, ти досліджуєш душу, — сказав Одинак під час однієї з тих їхніх нічних телефонних розмов.
— Ні, сер. Я досліджую механізм. Це все — дія і протидія. Старіння, страх і секс — все впливає на здатність відчувати. Ти п’єш каву, і я можу пояснити, чому тобі подобається її смак. Ти закохуєшся, і я скажу, чому твій мозок діє, як у людини з неврозом нав’язливих станів, — пояснював Віджая Одинакові.
Кіраї запропонувала сором’язливому біологу одружитися, і друг Одинака промимрив «так», неймовірно приголомшений від щастя. Очевидно, він прислухався до своїх сенсорних рецепторів, які мигтіли, як дзеркальна диско-куля. Вони з вагітною Кіраї переїхали до Америки і потім регулярно надсилали Одинакові фото своїх двох синів-близнюків — спочатку надруковані на папері, а потім як вкладення до електронної пошти. Це були спортивні юнаки з прямим відкритим поглядом. Вони трохи пустотливо посміхалися на камеру і були схожі на свою матір Кіраї. Вони були такого ж віку, як Макс.
Наскільки по-іншому Віджая провів ці двадцять років!
Макс, письменник, любитель навушників і майбутній тлумач снів. Мій названий син. Невже я такий старий, що виглядаю як батько? І… що тут поганого?
Тут посеред річкової гавані месьє Одинак відчув величезне бажання мати сім’ю, мати когось, хто буде пам’ятати його з любов’ю, мати можливість повернутися до того моменту, коли він ще не прочитав того листа.
І ти заборонив Манон саме те, до чого так прагнеш зараз: ти відмовився пам’ятати її, вимовляти її ім’я, думати про неї щодня з теплом і любов’ю. Натомість ти вигнав її. Сором тобі, Жане Одинак! Сором тобі за те, що ти вибрав страх.
— Страх трансформує твоє тіло, як невправний скульптор ідеальний кам’яний блок, — почув Одинак голос Віджая всередині. — Ніби від тебе відколюють шматки ізсередини, і не видно, скільки шматків і шарів із тебе здерли. Ти стаєш усе тоншим і крихкішим усередині, і ось уже якесь легеньке почуття може вивести тебе з рівноваги. Достатньо одних обіймів, і ти відчуваєш, що розвалюєшся і всьому кінець.
Якщо Джорданові коли-небудь буде потрібна батьківська порада, Одинак скаже йому:
— Ніколи не прислухайся до страху! Страх робить людину дурною.
19
— Що тепер? — запитав Макс після марних пошуків.
І в маленькому продуктовому магазинчику в гавані, і в млинцевій у сусідньому кемпінгу відмовились узяти книги замість грошей. Мовляв, їхні постачальники працюють, а не читають.
— Біла квасоля із серцем і куркою, — нагадав месьє Одинак.
— Ой, ні. Білу квасолю — тільки після лоботомії.
Макс розглядав гавань. Всюди на палубах сиділи люди, їли, пили й жваво розмовляли.
— Нам доведеться влізти в чиюсь компанію, — вирішив він. — Я вициганю нам запрошення. Може, той приємний англійський джентльмен?
— У жодному разі. Ми не дармоїди. Це…
Але Макс уже прямував до якогось будинку на воді.
— Агов, леді! — гукнув він. — Наш постачальник, на нещастя, впав у воду, і його з’їв сом. Чи не могли б ви поділитися шматочком сиру з двома самотніми мандрівниками?
Месьє Одинаку від сорому хотілося провалитися крізь землю. Не можна ось так просто підійти й почати теревенити з такими жінками! Особливо, коли тобі потрібна допомога. Це… неправильно.
— Джордане, — прошипів він і схопив юнака за рукав блакитної сорочки. — Будь ласка, мені це не подобається. Не треба турбувати цих леді.
Макс зміряв його таким поглядом, яким завжди на Жана дивився Віджая в молодості. Серед книг вони обидва почувались у своїй стихії, як два яблука на яблуні, але серед людей, а особливо серед жінок і дівчат, підлітки були такі сором’язливі й мовчазні, ніби язики проковтнули. Вечірки для них ставали мукою, а заговорити до дівчат — все одно, що зробити харакірі.
— Послухайте, месьє Одинак. Нам треба трохи поїсти, а натомість ми відплатимо їм приязною компанією і невинним фліртом.
Він насмішкувато розглядав обличчя месьє Одинака.
— Пам’ятаєте, що це? Чи воно заховане в книгах, щоб до вас не дістало?
Жан не відповів. Молодики повірити не можуть, що жінки здатні довести до розпачу. Вік та поглиблений досвід спілкування з жінками приносять розчарування. Недолікам, що їх жінка може знайти в чоловіка, немає кінця: вона починає зі стану його взуття і доходить до його «закладених» вух — і це тільки так, для розминки.
Чого тільки він не наслухався, провідуючи батьків у лікарні.
Жінки можуть роками обсміювати разом із подружками чоловіка, який не так привітався або надів не ті штани. Вони насміхатимуться з його зубів, волосся, з того, як він зробив пропозицію про одруження.
— Мені здається, що біла квасоля — це смачно, — наполягав месьє Одинак.
— О, та забудьте ви вже її. Коли у вас востаннє було побачення?
— У тисяча дев’ятсот дев’яносто другому. Або позавчора. — Месьє Одинак не знав, чи можна було вважати вечерю з Катрін побаченням. Або чимось більшим. Чи меншим.
— У тисяча дев’ятсот дев’яносто другому? Рік мого народження. Нічого собі. — Джордан на хвилину замислився. — Добре. Обіцяю, це не буде побачення. Ми просто повечеряємо з кількома розумними жінками. Усе, що від вас вимагається — це пара компліментів, кілька тем напохваті, цікавих для жінок. Для такого книгаря, як ви, це буде неважко. Ну, і добавте щось таке, оригінальне, з літературним ухилом.